Читати книгу - "Комедія помилок, Вільям Шекспір"

з тобою розмовляю,

Не я дивлюсь на тебе й тисну руку,

Не я з тобою поруч за столом.

Чому ж, коханий мій, чому ж так сталось,

Що ти зробився сам собі чужий?

Собі! Адже ти став чужий мені,

Що з’єднана з тобою неподільно,

Що є твоєї любої істоти

Частина краща. О, не відривай

Себе від мене! Знай же, мій коханий,

Що легше крапельку зронить малу

В бурхливе море і дістати з нього

Її без змін, такою ж, як була,

Ніж одірватися од мене, разом

Мене з собою не потягши! Ох,

Як глибоко тебе вразила б звістка,

Що стала я нечиста і невірна?

Що тіло це, присвячене тобі,

Зганьбила я розпустою гидкою?

Ти плюнув би на мене, розтоптав би,

Ім’ям дружини в мене б ти шпурнув,

З мого чола зірвав би грішну шкіру,

З фальшивої руки моєї вмить

Відтяв би шлюбний перстень і зламав би,

Заприсягнувшись розійтись навік...

Ти це зробив би, знаю. То роби ж!

Мене заплямувало перелюбство;

Жадоба грішна осквернила кров:

Як двоє ми - одне, а ти невірний,-

Тече і в мене в жилах та ж трутизна;

Від тебе заразившись, я також

В розпусту вкинусь. Отже, шлюбне ложе

Ти мусиш завжди вірно берегти;

І чиста я, як будеш чистий ти.

 

Антіфол Сіракузький

Це ви до мене, прехороша пані?

Я вас не знаю; тільки дві години

В Ефесі я; мені чуже це місто,

Як ваших слів незрозумілий зміст:

До них уважно прислухавсь, їй-богу,-

Проте второпати не зміг нічого.

 

Люціана

Фі, брате! Як же ти до нас змінився!

Чи так раніш тримався ти з сестрою?

Вона послала Дроміо по тебе,

Покликать на обід...

 

Антіфол Сіракузький

Що, Дроміо?

 

Дроміо Сіракузький

Мене?

 

Адріана

Тебе, і ти сказав, як повернувся,

Що він тебе відлупцював, гукавши:

«Не знаю я ні дому, ні жони».

 

Антіфол Сіракузький

То ти у змові з дамою цією?

Скажи, яка мета у тому?

 

Дроміо Сіракузький

Що ви?

Ізроду-віку я її не бачив.

 

Антіфол Сіракузький

Ти брешеш, шельмо! Саме ці слова

Мені ти й справді передав на ринку.

 

Дроміо Сіракузький

Ніколи з нею я не говорив!

 

Антіфол Сіракузький

А звідки ж їй відомі наші ймення?

Із навіву чаклунського якогось?

 

Адріана

Як гідності твоїй це випадає -

Так прикидатись недотепно й грубо,

Та ще й слугу підбурювать ганебно

Супроти власної ж таки дружини!

Ти й так уже мою любов зневажив;

Не збільшуй глузуваннями образи,

Іди, до тебе притулюся я:

Ти - берест мій, а я - лоза твоя;

З’єднаю слабкість з силою твердою

Й від тебе стану я й сама міцною.

Нас розлучає лиш бур’ян, дружино:

Плющ загребущий, терен і шипшина;

Ти їх не рвеш,- вони ж весь сік твій труять.

Тебе руйнуючи, себе годують.

 

Антіфол Сіракузький.

(вбік)

До мене ж бо слова ці навісні.

А може, й справді я женився в сні...

Чи й досі ще я у полоні чуда:

На вуха й очі наслана полуда?

З’ясую згодом загадкову штуку...

А зараз цій марі подам я руку.

 

Люціана

Ну, Дромйо, хай дають обід хутчій!

 

Дроміо Сіракузький

Де чотки? Заступись, о боже мій!

Що це за край? Куди попали ми!

Не люди тут, а гноми і відьми.

Не скоришся, то можеш і померти,

Бо виссуть кров, щипаючи до смерті.

 

Люціана

Стоїть, бурмоче щось, оглух неначе!

Плазуй же, трутню, бовдуре, слимаче!

 

Дроміо Сіракузький

Змінивсь я зовсім, пане, чи не так?

 

Антіфол Сіракузький

Змінився ти в душі, як я; авжеж!

 

Дроміо Сіракузький

Ні, пане, й тілом я змінився теж.

 

Антіфол Сіракузький

Але ж на взір ти зовсім не змінився.

 

Дроміо Сіракузький

Ба ні! На мавпу я перетворився.

 

Люціана

В осла ти обернувсь, як хочеш знати.

 

Дроміо Сіракузький

Еге ж! Вона ладна́ мене сідлати,

І я вже прагну скуштувать трави.

Так, я осел,- сказали правду ви...

А ні - то я давно її впізнав би

Так, як вона мене,- і вам сказав би.

 

Адріана

Доволі! Я не хочу, як дитина,

Рукою очі закривать і плакать,

В той час як муж мій і його слуга

Із сліз моїх глузують. Отже, пане,

Чекає нас обід, ходім. Ти ж, Дромйо,

Повинен вартувати коло брами.

Мій мужу, нині будем нагорі

Обідать ми, і я тебе примушу

Признатись в тисячі твоїх гріхів.

Гей, хлопче, як спитає хто, де пан,

То скажеш, що обідає в гостях.

Нікого не впускай. Ходімо, сестро.

Пильнуй же браму, Дроміо, як слід.

 

Антіфол Сіракузький

(вбік)

Я на землі, у пеклі чи в раю?

Я сплю чи ні? Чи розум я втрачаю?

Мене тут знають,- я ж себе не знаю!

Що ж, буду з ними заодно,- і все...

Мене хай доля в цей туман несе!

 

Дроміо Сіракузький

(до Антіфола)

Накажете під брамою стояти?

 

Адріана

Й нікого не повинен ти впускати;

А ні - то дам ляща, щоб не забув.

 

Люціана

Ходім; обідній час давно минув.

 

Виходять.

 

ДІЯ ТРЕТЯ

 

 

СЦЕНА 1