Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

Ja, солідний,- поважно сказав капітан.- Хлопці, у вас є гроші?

Журналісти трохи невпевнено перезирнулися:

- Є, але небагато. А вам треба грошей, капітане?

- Ja. Грошей мені треба.

- Ну от бачте. Коли розповісте нам багато, ми все запишемо для газети, а вам заплатять.

- Скільки?

- Ну... може, й тисячу,- щедро пообіцяв пан Голомбек.

- Pounds sterling? 16

- Ні, крон.

Капітан ван Тох покрутив головою:

- Е, ні. Стільки я й сам маю, синку.- Він видобув з кишені штанів товсту пачку банкнот. See? 17

Потім зіперся ліктями на стіл і нахилився до газетярів.

- Панове, я можу запропонувати вам а big business. Як це буде?

- Велику справу.

- Ja. Велику справу. Для цього ви мусите дати мені п’ятнадцять... ні, стривайте, шістнадцять мільйонів крон. Що скажете?

Репортери знову невпевнено перезирнулись. Газетярам часом доводиться стикатись із божевільними, аферистами та винахідниками найдивовижніших гатунків.

- Стривайте,- сказав капітан,- я можу вам дещо показати.- Він полапав товстими пальцями в жилетній кишеньці, вийняв звідти щось і поклав на стіл. То були п’ять рожевих перлин завбільшки як кісточка з вишні.- Ви знаєтесь на перлах?

- Скільки вони можуть коштувати? - прошепотів пан Валента.

- Ja, lots of money, 18 хлопці. Але я їх ношу тільки... на показ, як зразок. Ну то як, домовилися? - спитав він, простягаючи через стіл широку долоню.

Пан Голомбек зітхнув:

- Пане Вантох, таких грошей...

- Halt! 19 - спинив його капітан.- Я розумію: ти мене не знаєш. Але спитай про капітана ван Тоха в Сурабайї, в Батавії, в Падангу чи де завгодно. Іди спитай, і кожен тобі скаже: Ja, Captain van Toch, he is as good as his word. 20

- Пане Вантох, ми вам віримо,- запротестував пан Голомбек.- Але...

- Стривай,- не вгавав капітан.- Я розумію, ти не хочеш віддавати свої грошики просто так. І слушно робиш, хлопче. Але ти дай грошей на судно, see? 21 Ти купиш судно, будеш shipowner 22 і можеш пливти зі мною. Можеш пливти, щоб самому бачити, як я ним порядкую. Але ті гроші, що заробимо там, будуть fifty-fifty. 23 Це буде чесний business, правда?

- Але ж, пане Вантох,- нарешті вимовив пан Голомбек трохи пригнічено,- у нас нема таких грошей.

- Ну, тоді річ інша,- сказав капітан.- Sorry. 24 Тоді я не розумію, панове, чого ви до мене прийшли.

- Щоб ви нам розповіли щось, капітане. Адже у вас, напевне, стільки досвіду...

- Авжеж, досвід є, хлопці. Досвіду в мене до біса.

- А ви зазнавали корабельної аварії?

- What? Shipwrecking? 25 Е, ні. Що ти собі надумав! Коли мені даси добре судно, нічого з ним не може статись. Як хочеш, поцікався в Амстердамі моїми references. 26 Поїдь і спитай.

- Ну, а про тубільців? Ви знали там тубільців?

Капітан ван Тох труснув головою:

- Це не для культурних людей. Про це я не розповідатиму.

- Ну, то розкажіть щось інше.

- Ja, розкажіть,- підозріливо буркнув капітан.- А ви потім усе продасте якійсь company, 27 і вона пошле туди свої судна. Люди страшенні шахраї, my lad, 28 щоб ти знав. А найбільші шахраї - оті bankers 29 у Коломбо.

- Ви часто бували в Коломбо?

- Ja, часто. І в Бангкоку, і в Манілі... Хлопці,- раптом промовив він,- я знаю одне підходяще судно. Розкішне судно, і зовсім недорого просять. Стоїть у Роттердамі. Поїдьте гляньте на нього. Це ж недалечко - Роттердам,- він показав пальцем через плече.- Тепер, хлопці, судна страшенно дешеві. Як залізний брухт. А це тільки шість років як спущене на воду, дизельний двигун. Хочете побачити?

- Ми не можемо, пане Вантох.

- Чудні ви люди,- зітхнув капітан і гучно висякався у блакитну хусточку.- А ви не знаєте тут когось такого, хто хотів би купити судно?

- Тут, у Євічку?

- Ja, тут або десь поблизу. Я б хотів облагодити свій big business тут, у my country. 30

- Дуже славно з вашого боку, капітане.

- Ja. Бо там скрізь страшенні шахраї. І грошей не мають. Ви з newspapers, 31 то повинні знати тутешніх тузів - усяких там bankers та shipowners, як це буде - судно-хазяїнів, так?

- Судновласників. Ні, ми не знаємо таких, пане Вантох.

- А шкода,- засмутився капітан.

Панові Голомбеку раптом щось пригадалося:

- А ви часом не знаєте пана Бонді?

- Бонді? Бонді...- замислився капітан ван Тох.- Стривай, це прізвище ніби мені знайоме. Бонді. Та, в Лондоні є така Бонд-стріт - от де багатії живуть! Чи не має він якої контори на тій Бонд-стріт, цей ваш пан Бонді?

- Ні, він живе у Празі, але народився, здається, тут, у Євічку.

- А бодай тобі! - радісно вигукнув капітан.- Правда твоя, хлопче. Це той, що держав на ринку мануфактурну крамницю. Ja, Бонді... як же пак його звали? Макс. Макс Бонді. То в нього тепер торгівля у Празі?

- Та ні, то, мабуть, був його батько. Цей Бонді зветься Г. Х. Президент Г. Х. Бонді, капітане.

- Г. Х...- капітан покрутив головою.- Г. Х... Тут не було ніякого Г. Х. Хіба що це Густль Бонді - але він зовсім не був президент. Густль був таке собі веснянкувате єврейське хлоп’я. Так це не може бути він.

- Це таки він, пане Вантох. Ви ж його стільки років не бачили.

- Та, правду кажеш. Стільки років...- погодився капітан.- Сорок років, хлопче. То, може, той Густль і виріс. А що він таке?

- Він президент правління МЕАС -