Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

й Салон, захоплення грою поширилось настільки, що картярські доми не могли його вдовольнити, й азартні ігри провадили в приватних будинках з таким запалом, наче й не було публічних місць для заспокоєння цієї манії. На чарівних невеличких réunions 5 у Кроулі вечорами також віддавалися цим фатальним розвагам, чим добродушна місіс Кроулі була вельми невдоволена. Вона стурбовано говорила про чоловікову пристрасть до гри, скаржилася на неї всім, хто до них приходив. Вона благала своїх молодих знайомих ніколи не торкатися гральних костей, а коли юний Жоутодзюбл зі стрілецького полку програв чималу суму грошей, Ребека, як розповідала цьому бідолашному хлопцеві її покоївка, цілу ніч проплакала й буквально навколішки благала свого чоловіка подарувати борг і спалити вексель. Та як він міг подарувати його, коли сам щойно програв стільки ж Блекстонові з гусар­ського полку і графові Пантеру з Королівської кавалерії? Жоутодзюблові можна дати відстрочку, авжеж... але, зви­чайно, заплатити він мусить, це дитячі балачки - казати, щоб хтось палив вексель.

Та й інші офіцери - переважно молоді, бо Ребеку ото­чувала молодь,- ішли з її вечорів з похмурими обличчями, залишивши ту чи іншу суму за її фатальними картярськи­ми столами. Її дім почав набувати недоброї слави, досвід­чені гравці попереджали новачків про небезпеку. Полков­ник О’Дауд з *** полку, що перебував тоді в складі окупа­ційних військ у Парижі, попередив таким чином хорун­жого Спуні. Цей піхотний полковник та його дружина затіяли бурхливу, голосну сварку під час обіду в «Café de Paris» 6 з подружжям Кроулі, які теж там обідали. В тій сварці взяли участь обидві дами. Місіс О’Дауд ляснула пальцями перед самим носом місіс Кроулі і назвала її чо­ловіка «справжнісіньким шулером». Полковник Кроулі викликав полковника О’Дауда, кавалера ордена Лазні, на поєдинок. Головнокомандувач, дізнавшись про сварку, по­слав по полковника Кроулі, що вже готував пістолети, ті самі, «з яких він убив капітана Маркера», і поговорив з ним так переконливо, що поєдинок не відбувся. Якби Ребека не впала навколішки перед генералом Тафто, Кроулі відіслали б назад до Англії. Кілька тижнів після цього скандалу він грав лише з цивільними.

Проте, незважаючи на безперечну майстерність Родона і його постійні успіхи, Ребека, обміркувавши все, дійшла висновку, що їхнє становище ненадійне і що, хоч вони майже нікому не платять, їхній невеличкий капітал од­ного дня може зійти до нуля.

- Карти, любий мій, добра підпора капіталові,- сказала вона,- але ще не самий капітал. Настане день, коли людям набридне грати, і що тоді буде з нами?

Родонові довелося визнати, що вона має слушність. Він уже помітив, що після кількох вечорів з невеличким при­гощанням тощо чоловікам набридало грати з ним і, незва­жаючи на чари його дружини, вони не квапилися прихо­дити знов.

Хоч як легко й приємно їм жилося в Парижі, кінець кінцем це було тільки порожнє гаяння часу, весела розвага, і Ребека переконалася, що мусить забезпечити Родонові успіх на батьківщині. Треба було знайти йому місце вдома чи призначення в колоніях. Тому вона вирішила поверну­тися до Англії, як тільки розчистить собі туди дорогу. Най­перше вона звеліла Кроулі продати патент і вийти на пенсію. Його обов’язки ад’ютанта при генералі Тафто скін­чилися ще раніше. Ребека скрізь висміювала генерала - його перуку (яку він замовив собі, приїхавши в Париж), корсет, штучні зуби, а найбільше його шанолюбні претензії на славу підкорювача жінок і безглузду впевненість, що жодна з них не встоїть перед ним. Тепер він усю свою увагу разом з букетами, обідами в ресторанах, ложею в опері та різними дрібничками переніс на місіс Брент, пишноброву дружину комісара Брента. Бідолашна місіс Тафто не стала від того щасливішою і так само просиджувала довгі вечори зі своїми дочками, знаючи, що її генерал, напахчений і закучерявлений, поїхав, щоб цілу виставу про­стояти за кріслом місіс Брент. У Бекі, звичайно, замість нього з’явився цілий десяток інших обожнювачів, і будьте певні, що своїми дотепами їй не важко було знищити су­перницю. Та, як ми сказали, її втомило порожнє світське життя; ложі в театрах і ресторанні обіди їй набридли, з бу­кетів не можна було зробити запасу на майбутнє, і вона не могла утримувати себе з дрібничок, мереживних носовичків та лайкових рукавичок. Вона відчувала марноту всіх цих утіх і прагнула вагоміших благ.

Саме тоді надійшла чутка, що миттю поширилась серед полковникових кредиторів у Парижі й дуже їх потішила. Міс Кроулі, багата тітка, від якої він чекав великого спад­ку, лежала на смертній постелі; полковникові треба було негайно їхати, щоб застати її живою. Місіс Кроулі з ди­тиною залишиться в Парижі, поки він не приїде по них. Він вирушив у Кале та, щасливо діставшись туди, поїхав не в Дувр, як можна було сподіватися, а сів у диліжанс до Дюнкерка, а звідти подався в Брюссель, що давно йому спо­добався. Річ у тім, що в Лондоні він мав ще більше бор­гів, ніж у Парижі, отож і віддав перевагу спокійному бель­гійському містові перед обома галасливими столицями.

Родонова тітка померла. Місіс Кроулі замовила глибоку жалобу для себе й для маленького Родона. Полковник був дуже зайнятий справами, пов’язаними зі спадком. Тепер вони могли найняти собі в готелі покої на другому по­версі, а не на антресолях, де мешкали досі. Місіс Кроулі й господар готелю влаштували нараду з приводу нових завіс, добродушно посперечалися щодо килимів і врешті все владнали, залишилось тільки сплатити рахунок. Ребека поїхала в одній з готельних карет, взявши з собою лише бонну-француженку й сина; люб’язні господар і гос­подиня на прощання всміхалися їй, стоячи коло брами. Генерал Тафто страшенно розлютився, коли почув, що Ребека поїхала, а місіс Брент розлютилася на нього через те, що він розлютився, хорунжого Спуні той від’їзд вра­зив у саме серце, а господар готелю заходився готувати найкращі свої покої до повернення чарівної маленької леді та її чоловіка. Він замкнув і старанно беріг скрині, які вона йому доручила. Пані Кроулі дуже просила пиль­нувати їх. Та коли їх потім відчинили, в них не вияви­лося нічого особливо коштовного.

Але, перше ніж приєднатися до чоловіка в бельгійській столиці, місіс Кроулі, залишивши малого сина на конти­ненті під наглядом служниці-француженки, навідалась до Англії.

Розлука Ребеки з малим Родоном не дуже засмутила ані матір, ані сина. Правду казати, Ребека не вельми упа­дала коло дитини від самого її народження. За гарним звичаєм французьких матерів, вона віддала його в село поблизу Парижа до