Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

мій зблід би, він почув би вирок,

народний вирок: ганьба кроволивцям!

Але тепер спокій панує в краю,

як і в темниці. Людська кров мовчить

і не волає до небес про помсту,

а тихо ржавіє у млявих жилах…

Чутно тихий стук і шерепотіння над стелею. Тонесенька смужка світла зникає, настає повна тьма.

Ой, що се? Світло згасло! Ніч настала?

Чого ж так раптом? Певне, їжу спустять.

(Жде.)

Ні, не спускають… Що то шелестить

і стукає… Ой, лихо! Закладають

останній просвіток! Живцем ховають!

(Кричить.)

Не хочу! Змилуйтесь! Ой, краще вбийте,

одразу вбийте! Мертвого ховайте,

ви, нелюди! Ой, пробі!

 

Раптом смужка світла знов з’являється, ширша, ніж перше, і якийсь приглушений голос шепоче раптово.

 

Голос

Цитьте, цитьте!

Мовчіть, на бога! Пропаде рятунок!

 

В’язень

(тихше)

Рятунок?.. Щастя! Зоре! Ти прийшла,

ти зглянулась на муки? Ти згадала

мене, бездольного?..

 

Голос

Благаю, цитьте!

Все пропаде, і ми обоє згинем.

Ні пари з уст!

 

Мовчання. Через який час вгорі в стелі неначе ляда відхиляється, і сніп світла падає звідти в темницю. Осліплений незвичним світлом, в’язень закриває очі руками, тим часом з гори спускається шнурова драбина, і по ній злазить додолу в темницю жінка і закриває за собою ляду. У жінки коло пояса потайний ліхтар, в’язка ключів і невеличкий клунок. Ставши на діл, жінка закриває ліхтар, так що знов настає темрява.

 

В’язень

Знов темрява? Я сам?

 

Жінка

Ні, зараз засвічу, я прислухаюсь…

 

В’язень

Дозволь мені хоч глянути на тебе!

Дозволь мені поцілувать набожно

край о́діжі твоєї!

 

Жінка

Ні, мій пане,

служебці сяя честь не личить.

 

В’язень

Як?

Ти не принцеса?

 

Жінка

Ні, я помива́чка.

Я тут служу на кухні. Се ж над вами

моя комірчина.

 

В’язень

А хто ж се так співав,

мені здавалось, просто надо мною?

 

Служебка

То, прошу пана, я…

 

В’язень

Ти? Неможливо!

Де ж ти могла пісень таких навчитись?

 

Служебка

Я чую, як принцеса їх співає.

 

В’язень

Принцеса? Де ж вона?

 

Служебка

Пробачте, пане,

тепер балакати немає часу,

як лізти, то вже лізти, бо дедалі

за мною оглядяться.

 

В’язень

Як-то лізти?

Куди?

 

Служебка

Та, прошу пана, по драбині.

 

В’язень

А далі що?

 

Служебка

Та вже там буде видко,

аби з темниці вибратись.

 

В’язень

То правда!

Аби з темниці вибратись - а там

хоч і на смерть. Одважна рятівнице,

прости мені, що я так мало шани

і дяки склав тобі. Служниця ти,

але душа твоя шляхетна.

 

Служебка

Швидше, пане…

(Виймає з клунка якесь шмаття.)

От шмаття перебратись вам за старця,

все ж буде ліпше, ніж тюремне рам’я,

та й, може, хто побачить - не пізнає,

подумає, що старець. Але краще,

якби ніхто ніде вас не побачив.

 

В’язень

(одягаючись, спинився)

Ніхто ніде? Хіба я йду на той світ?

 

Служебка

Ой пане, поспішіться!

 

В’язень

Добре, добре!

(Одягається.)

Куди ж я йду?.. Однаково! Хоч в пекло,

аби з темниці геть. Веди ж! На волю!

 

Служниця лізе вгору і присвічує ліхтарем в’язневі, що лізе слідом за нею. Перед тим, як одхилити ляду, вона закриває ліхтар, прислухається, далі одхиляє трошки ляду, придивляється в шпарку і раптом вискакує, зовсім одчинивши ляду в свою комірку. В’язень поспішає за нею. Драбина падає додолу. Ляда безгучно зачиняється.

 

II

 

 

Кімната у королівському дворці, на вежі, де живе принцеса. У загратовані вікна вриваються молоді парослі дикого винограду. В кімнаті багато предивних тепличних квіток; скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п’яльця, прядки, кужілки і т. ін.; по стінах і по столах музичні струменти: гуслі, цимбали, бубни, бандури, багато різних. В барвах убрання хатнього переважає біле й червоне. В неладі хатньому почувається якась бурлива нетерплячка.

Три дівчини сидять за роботою: одна пряде, друга тче, третя шиє.

 

 

Пряха

Щось довго вже не йде принцеса наша.

 

Ткаля

Ще, значить, не скінчилися турніри,

принцеса ж мусить бути до кінця,

щоб найгіднішого надгородити

своїм вінцем.

 

Швачка

Велика честь лицарству!

Колишня босоніжка, посполита,

і стану подлого, і роду незначного,

судити має гідності лицарські.

 

Пряха

Колишня босоніжка - то дарма,

зато тепера - найясніша панна

і дама серця нашого владаря.

 

Швачка

Ох, теє серце знало «дам» чимало

ще й не таких! Не перша й не остатня!

 

Ткаля

Ні, не кажи, таких ще не було.

Не перший рік живе вона між нами,

кохання королівське все росте,

але вона байдужа й гордовита,

не як принцеса вже, а як богиня.

 

Швачка

От вередує над старим, бо знає,

що більше візьме той, хто дорожиться.

 

Ткаля

Мені здається, що вона нічого

не хоче взяти, бо якби хотіла,

то хто ж їй не дає хоч і сьогодні

зробитись королевою!

 

Швачка

Кажи!

Вона вже, певне, має щось на думці.

 

Пряха

А я її зовсім не розумію.

Прийшла сюди найматись на роботу,

король узяв як панну до палат,

за царедворку до своєї жінки,

і шанував, і працею не