Читати книгу - "Афонський пройдисвіт, Нечуй-Левицький"

силою поналивав їм рому в чай. Отець Тарасій, випивши півстакана чаю, без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан і сповнив його до крис. Мелетія наливала й приносила стакани безперестанку. Пунші за пуншами щезали, неначе ченці виливали їх у безодню.

Попиваючи пунші, ченці все судили цей гріховний мир та гудили "болярів" та скупих на приносини "боляринь".

- Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, - почав отець Ісакій, - благородні ходять у монастирі до церкви, тільки задля того, щоб послухати чудову півчу та подивитись на церемонію, а серце в їх - камінь; гроб одчинений - гортань їх.

- Паничі ходять до церкви, щоб моргать на паннів, а не молитись, - обізвався отец Тарасій з сміхом.

- Ой правда, правда! - знов обізвався Копронідос, ще й важко, але якось роблено зітхнув.

- Гріх твориться в храмі: не стоять на службі благообразно, осклабляються устами, - додав Єремія.

- А говіють - тільки в рот віють, - додав Тарасій і влив у рот трохи не півстакана пуншу, захлинувся й став кашляти, навіть чмихать.

- Кажуть, що в Петербурзі якийсь болярин завів нову віру; сам проповідує в своїх позлащенних чертогах, а болярині грають на органах чи на фортеп'яні та співають, та козлогласують. Ой, господи, спаси нас! - сказав Ісакій.

- Кажуть, що цар звелів тому єресіархові виїхати з Петербурга. А вій і каже: скажіть цареві, що виїду з города разом і воднораз, в одну годину, на чотирьох заставах. Ото цар звелів стерегти, застави, і з усіх чотирьох застав в одну й ту саму хвилину виїхав той єресіарх і поїхав за границю на теплі води, - промовив авторитетно отець Єремія.

- Ото, скажіть! Такі чуда, як і на Афоні, - обізвався Копронідос.

- Не так-бо було! То Пашков, великий багатир, завів нову вipy в Петербурзі. А ви, отче Єpeмiє, мішаєте одне з другим. То колись були масони в Петербурзі, що накладали з чертами, - сказав іронічно отець Палладій, обертаючись до Єремії, як до непросвіченого простого селянина.

- Суєта настала на світі. Мир загруз i бабляється у гpixax, як свиня в барлозі, - далі тяг свій плач отець Єремія.

- А! Враг його бери! Нам байдуже! - сказав отець Tapaciй, виливаючи в рот пунш.

Після чаю та пуншів Мелетія застелила стіл скатертиною, принесла дві тарілки пирогів, поставила тарілки з шинкою, ковбасами, оселедцями, ікрою та сиром. За пирогами та закускою з'явились на столі пляшки з горілкою, наливкою та винами. Копронідос налив ченцям по чарці горілки. Ченці з смаком випили разом, неначе москалі бахнули з рушниць по команді.

- Прошу, святі отці, закушувати; от м'ясне, а от рибне. Це пиріжки з рибою, а оце з м'ясом: хто чого хоче. В нас, в грецьких монастирях, чорноризці їдять i м'ясо. А як у нас їдять у монастирях м'ясо, то й вам не rpix, - сказав Копронідос, щоб надати сміливості братії.

- Який тут rpix! - сказав отець Тарасій i кинувся на ковбаси. - "Не входяче в уста поганить чоловіка, а виходяче з уст".

- Та воно-то так! Нігде правди діти, - обізвався отець Палладій i кинувся до шинки з жадобою, бо вже довго піснюкав у монастирі. Отець Ісакій та Єремія, одначе, кріпились i закушували горілку пирогами з рибою. Єремія тільки поглядав скоса на ковбаси. Після закуски Мелетія принесла на полумиску здорового начиненого коропа, а після коропа подала шматок печеного поросяти з начинкою; порося було сите, пахуче, з закарцюбленим хвостиком; вона ще й подала хрін до його мов на великдень. Отець Тарасій не ждав навіть, поки його попросить хазяїн, i кинувся на порося, як вовк на ягницю. Отець Палладій одкраяв i coбi добрий шматок. Ісакій та Єремія аж скривились i мовчки дивилися на ситеньку поросятину. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в їх апетит.

Ісакій понурився i аж здихнув важко.

- Отче Ісакію? - обізвався Тарасій. - Поки ти зітхатимеш, то ми усе порося укладемо в копи. Бери мерщій виделку та їж! - сказав він геть-то нецеремонно. Отець Ісакій і справді побачив, що Тарасій не жартує. Він ухопив на виделку здоровий шмат поросятини й нагріб півтарілки начинки.

- Ми в гостях, а в гостях у чужих людей все одно що в дорозі, а в дорозі і чорноризцеві можна їсти, що бог пошле, - сказав Ісакій, щоб заспокоїти своє сумління.

- Отче Єреміє! Розрішайте-бо! В грецьких монастирях розрішають собі м'ясо, і це не вважається за гріх, - благав Копронідос.

Отець Єремія кривився, морщився, довго дивився одним оком на образи, а другим на порося.

- Та вже прочитаєш дома правило в молитвах ввечері, то бог простить. Ми ж не в монастирі, а в гостях і в дорозі; "гріх у міх, а спасіння в торбу!"- заспокоював отець Тарасій.

Отець Єремія таки не втерпів: одшматував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагріб начинки й почав уплітати на весь рот. В хаті стало тихо, тільки було чуть, як лущало порося в зубах та жмакали й плямкали жадобні роти.

- От так святі чорноризці! Грішний мир гудимо та судимо, а порося уплітаємо на всі заставки та горілочку попиваємо, - сміявся отець Тарасій. Порося так швидко зникло десь з полумиска, що й хазяїн не зоглядівся. Після поросяти пішла чарка за чаркою. Копронідос наливав чарки наперемінку то вином, то наливкою, то горілкою. Ченці не розбирали й лили в рот чарку за чаркою: вони хапались, щоб часом не замкнули на ніч монастирської брами.

- Де ж раба божа Мелетія? - спитав Тарасій, одкинувши голову на спинку стільця й одсапуючи, неначе після праці. Йому заманулось подивитись на чорні густі брови та карі очі тієї раби божої. Копронідос покликав Мелетію. Вона сіла проти Тарасія, промовила кілька слів, а потім замовкла й тільки крутила пальцем кругом пальця, неначе пряла. Тарасій витріщав на неї очі й осміхався, показуючи широкі зуби, неначе лопатні. Посидівши трохи, Мелетія встала й вийшла, хитаючись на ході, як годована качка.

"Ну, цей чорноризець ласий і до поросятини, і до чорних брів..." - подумав Копронідос і намотав собі на вус.

- Ой, час у монастир! - аж гукнув на всю світлицю отець Палладій. -