Читати книгу - "Коні не винні, Коцюбинський"

ну, i що ж з то­го?

Але вiн був уже не­пев­ний, вже на­че зiв'яв. Кров одс­ту­пи­ла на мiс­це, ву­си зiл­ля­лись з ли­цем, очi втра­ти­ли твер­дiсть хо­лод­но­го льоду, там вже свi­ти­лось щось по­кiр­не i ви­ну­ва­те, ко­ли пiд­няв їх на си­на.

Завагався хви­ли­ну i нес­по­дi­ва­но за­пи­тав:

- А ста­не ж у нас об­ро­ку?

- Я розс­та­ра­юся вже… I сi­но маємо свi­же.

Не че­ка­ючи да­лi, Ан­то­ша зник в сi­нях.

- Навести ко­за­кiв!.. - зни­зав пле­чи­ма Ар­ка­дiй Пет­ро­вич, знов за­хо­див­ши по ха­тi. - Я… й ко­за­ки!.. Хто б сьому по­вi­рив?..

В йо­го ру­ках вже не бу­ло та­ких гост­рих, як пер­ше, лi­нiй.

Гнiв зiр­вав­ся, мов морська хви­ля, що вста­ла зра­зу в зе­ле­нiй лю­тi, а да­лi слиз­ну­ла i з лег­ким ши­пiн­ням по­повз­ла пi­ною по пi­соч­ку.

Крiзь од­чи­не­нi две­рi до­но­си­лось iр­жан­ня го­лод­них ко­ней, що всту­па­ли у двiр, i бряж­ча­ло оруж­жя на ко­за­ках.

***

"Страшний день" по­чи­нав­ся зов­сiм не страш­но. Пiд вiк­на­ми би­лись i цвi­рiнька­ли го­роб­цi, сон­це вста­ло та­ке ве­се­ле, що смi­ялись вiк­на, стi­ни i на­вiть пос­тiль, де спав Ар­ка­дiй Пет­ро­вич. Ще не одяг­шись, вiн пiд­бiг до вiк­на. Теп­ле по­вiт­ря м'яко штовх­ну­ло йо­го у гру­ди, а очi зра­зу спо­чи­ли на дов­гiм ря­дi кiнських блис­ку­чих за­дiв. Кре­мез­нi ко­за­ки, в од­них кольоро­вих со­роч­ках, чис­ти­ли ко­ней, i сон­це гра­ло на їх го­лих по лi­коть ру­ках, на зас­ма­ле­них ши­ях, на роз­ли­тiй нав­ко­ло во­дi.

Вiн ди­вив­ся на сон­це, на свої ни­ви, на ма­су нiг, кiнських й ко­зацьких, що од­на­ко­во сильно ту­па­ли в зем­лю, вби­рав у се­бе га­мiр пта­шок, фор­кан­ня ко­ней, гру­бi лай­ки вой­ов­ни­кiв i рап­том по­чув, що вiн го­ло­ден.

- Савка! - гук­нув вiн на цi­лу ха­ту. - При­не­си ка­ву!.. - I шус­нув на­зад у пос­тiль, щоб ще хоч тро­хи по­нi­жить ста­ре­че тi­ло.

А ко­ли Сав­ка при­нiс, вiн лю­бов­но пог­ля­нув на па­ху­чий на­пiй, по­ню­хав теп­лий ще хлiб i ви­ла­яв Сав­ку, що ко­жу­шок на сме­тан­цi за­над­то тон­кий.

Мишка со­лод­ко спа­ла, звер­нув­шись клу­боч­ком в но­гах на пос­те­лi.

Березень 1912, Капрi

Notes

1

- За­лиш, прис­лу­га слу­хає (фр.).

2

- Моя лю­ба (фр.)