Читати книгу - "Боснійські драми, Слободан Шнайдер"

дихаєте, мені начхати, законсервуйте її, покладіть у холодильник, підігрівайте за потреби, все інше вам може замінити звичайний інкубатор...

АНГЕЛ (який вже заспокоївся, погасив цигарку): Ти все ж таки жінка. Те, з чим ти зараз так запекло борешся, сильніше за тебе. Хіба ти не хочеш побачити її?

АЗРА: Кого?

АНГЕЛ: Анітрохи?

АЗРА: Кого?

АНГЕЛ: Змію.

Азра дивиться, не моргаючи, поверх покривала.

Світанок.

Тихо, майже безшумно заходить Гасан з повішеною на шию трубою і зупиняється в узголов’ї Азриного ліжка, точно на тому місці, де стояло Ненароджене.

ГАСАН: Майже не сплю. Якщо мені щось і сниться, то таке, що най Бог боронить. Якби хтось взявся пояснювати, і якщо сни справді щось віщують, тоді для мене було б найкраще одразу кинутися з мосту. Але я не зважаю на ті нісенітниці. Мене дратує, що я не можу спати. Тоді мені постійно щось ввижається. Що тут недавно щось світилося, ніби ми на балу. І до того ж хто знає, що вона (показує на Марту, яка непорушно скрутилася на ліжку) задумала. Я її знаю як свої п’ять пальців. Ми з одного села. Знав я і її покійного, який був вихованим чоловіком, але вона ним крутила, як хотіла. Але такий ще не народився, яким би вона отак не крутила. Вона небезпечна. Чоловік, який убив її чоловіка, теж був таким вихованим; до вчора, так би мовити, коли у всіх увійшов шайтан — і цілий світ перевернувся догори дриґом, а в такому разі без блювоти не обійтись.

Нас виблювало сюди — (озирається) — не зовсім рай, а ви з нею — не зовсім гурії. Але ти могла б вважатися гарненькою, та й Марта, в свій час, давала всім жару. Не один втратив через неї голову.

Я не сплю, перевертаюся, як якийсь вампір. Я прийшов, щоб тебе попередити. Вона переступить через усе, щоб отримати те, що її цікавить. А відколи в неї на спині вбили дитину, вона присягнулася, що знайде його ще раз і любитиме так, що кістки в нього тріщатимуть. Її дитя було з двох сортів глини, і, якщо по правді, яке би в нього тут сьогодні було життя? Може, його б убили каменем, як скажену собаку? Ви з нею — як вогонь і вода! Вона по-справжньому небезпечна. Якби ти їй могла дати те, що її цікавить, наприклад, у якомусь клуночку дати їй те, що вона й так вважає своїм, а далі жити нормально, деінде, своїм життям... Вона неймовірно сильна. Я з неї не спускаю очей, мені вона не може нашкодити, але ти бережися, вона може... вона... через все, через труп, бо це для неї дрібничка...

Останні його слова розчиняються в незрозумілому бурмотінні.

5. Шкіра змії

Вовк чи здичавілий пес відповідає виттям на постріли у темряві ночі. Стрілянина раптом стихає.

Ясно чутно спів муедзина з мінарету во славу Єдиного.

Азра, спираючись на лікті, підводиться на своєму ліжку.

Крізь підвальне вікно високо у стіні прозектурою розливається ніжне місячне сяйво; контрасти ніби пом’якшуються, ніби линуть звуки фонтанів у орієнтальних садах...

Змія, голий до пояса, обережно поливається водою зі старовинної білої порцелянової посудини. На долівці біля нього — його солдатська сумка.

Азра, струнка, як діва, сповзає зі своєї лежанки, дочовгує майже впритул до хлопця, витягає з-під нічної сорочки великий замок з отвором посередині, підносить його до очей і дивиться крізь отвір на нього.

Змія озирається, прислухається. Потім хапає важкий автомат, який поклав до того на табуретку з посудиною.

АЗРА: Облиш це.

Змія одразу присідає. Потім доповзає майже до самого замка, який тримає Азра.

ЗМІЯ (дивлячись крізь отвір замка): Друг? Ворог?

АЗРА: І те, й те.

ЗМІЯ: Як картинка.

АЗРА: Ти такий гарний.

ЗМІЯ: Коли настає ніч і починає пахнути сад, тоді я такий.

АЗРА: А вдень?

ЗМІЯ: Облиш це.

АЗРА: Закладаюся, що ти і вдень так само гарний.

ЗМІЯ: Облиш це, жінко. Заходь, не бійся.

Азра «заходить».

АЗРА: Ти значно вищий за мене.

ЗМІЯ: Вдень я тобі ледь сягаю до коліна.

АЗРА: Ти зменшуєшся?

ЗМІЯ: Дай тому спокій, жінко.

АЗРА: Ти сам сказав.

ЗМІЯ: Я заговорився.

Азра миє йому спину, обережно витирає його.

АЗРА: Який ти сильний.

ЗМІЯ: Я мушу бути сильним.

АЗРА: Чому?

ЗМІЯ: Як тебе звати, жінко?

АЗРА: Азра.

ЗМІЯ (сплескує руками): Діва!

АЗРА: А як тебе звати?

ЗМІЯ: Ти боїшся змії?

АЗРА: Звідки ти?

Змія робить якийсь невизначений жест, потім показує на землю під ногами.

АЗРА: Де твоя мати?

ЗМІЯ: У мене її немає.

АЗРА: Батько?

ЗМІЯ: Там.

АЗРА: Там?

ЗМІЯ: А може, там?

АЗРА: Хто він?

ЗМІЯ: Зміїний цар. І як такий, сидить на великих скарбах. Коли сніги розтануть, ми, змії, спускаємося до міста.

АЗРА: Що ви робите в місті?

ЗМІЯ (усміхається): Не питай.

АЗРА: Де батько, там і мати?

ЗМІЯ: І я так думав. Мене вдарили по голові окутою палицею, і я вже й не питав. Тим паче, коли в мене стали кидати камінням. Це роблять не лише діти, роблять це й зовсім дорослі люди. Я нічого не дізнався. Схоже, що ми, змії, маємо лише батька, багато батьків.

АЗРА: Чому ти такий гарний?

ЗМІЯ: Я майже не знаю, що це значить. У кожному разі помічаю, що подобаюся жінкам.

Починає тихо грати факірська сопілка.

Азра і Змія починають танцювати, легко і церемонно, не торкаючись одне одного, довкола табуретки з білою посудиною. Це швидше схоже на те, що Азра відповідає на рухи Змії...

ЗМІЯ (відкриває свою сумку): Ось, бери. Тут скарби незліченні! (Витягає портативні телевізори, блоки цигарок, парфуми (деякі відкриває, дає понюхати), а також «тверду валюту», потім пригорщу золотих дукатів, під кінець — велику ляльку, зроблену так, ніби це справжнє немовля. Витягає, ніби помилково, відрізане людське вухо, але, і сам нажаханий, швидко повертає його назад, на дно сумки). Це все тобі для забави! І це ще не все. Якщо в тебе є якесь бажання, скажи. Хочеш розуміти щебет пташок? Це рідкісний дар. Але, знов-таки, не переоцінюй його. Якщо тобі не сподобається, використай цю посудину. (Показує на порцелянову посудину). Тепер навіть і птахи ненавидять.

АЗРА: У тебе вже була жінка?

Змія мовчить і танцює.

АЗРА: Яка вона, твоя молодиця? Ти ніжний з нею? Чи опанував ти мистецтво легких доторків? Чи віриш у те, що кольори промовляють? Чи вже надсилав якійсь жінці квіти?

ЗМІЯ: Більшість із них забагато говорить.

АЗРА: Не можна недооцінювати