Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon) "

3

Арон

— Якщо ти не хочеш працювати в моєму клубі, то я тебе познайомлю з Міраном Доганом, — Яніс розправивши плечі, безшумно стукає пальцями по вкритій білою скатертиною стільниці. — Він саме зараз шукає хлопців спортивної статури, щоб розбиратися з боржниками.

— Ти хочеш, щоб я вишибалою став? — не підводячи на нього погляд, продовжую дивитися у свій телефон. Мені чесно кажучи про хер. Просто не втрачаю нагоди побути кісткою в горлі, мого улюбленого брата.

— Ти ж не схотів працювати охоронцем у моєму клубі. — Виймає телефон і водить пальцем по екрану. — Скажеш Міранові, що ти мій брат.

— Я знайомий з Міраном, — цокаю язиком.

Брат повертається у мій бік. Його обличчя витягується від подиву, від чого мене пробирає на сміх:

— Так, таке буває Яніс. Іноді я сам заводжу потрібні зв'язки.

— А якщо без жартів? — гарчить мені у відповідь. — Звідки ти його знаєш?

— А якщо без жартів, — вирівнююсь і наплювавши на те, що кілька пар очей пильно стежать за мною підтягуюсь, розминаючи шию. — Кілька днів тому я виконав одну брудну роботу для нього. Мені добре заплатили. — Посміхаюся.

— Яку брудну роботу? — Яніс закипає від злості. Схоже, сам того не розуміючи, він зачепився за якусь важливу ниточку, зіставивши пару фактів.

Зізнаюся чесно, мені подобається бісити його. Тому й далі щедро хлюпаю масло у вогонь:

— Ти за своїм життям слідкуй, — з огидою вимовляю, — А то зовсім розум втратив. Повій приводиш у публічне місце.

Мені, справді, шкода Ольгу. Ця жінка не заслуговує до себе такого ставлення. Вона дуже любить Яніса, а брат вирішує завести собі повію. Безперечно нічогенька. Та брюнетка — що треба. Але ж вашу матір! Ольга ні чим не поступається їй. Як він може трахати цю суку, коли у квартирі нудьгує його власна красуня?

— Якщо я ще раз почую від тебе хоч одне погане слово у бік Валерії — до мене не звертайся.

— Невже так все серйозно? — морщусь. — Як же добре вона повинна розсувати ноги, щоб ти з такою легкістю послав на хер молодшого братика? — сердито скалюсь. — А як же твої присяги на могилі батьків?

На це, до речі, мені теж по хер. Просто мене до тремтіння дратує його поведінка і манери триматися на людях. Він сам — не кращий за мене, а вважає себе Богом.

— Я попередив тебе! — підіймається і накидає на плечі пальто. — Подзвони Міранові сьогодні ж. Досить тобі без діла мотатися містом.

— Так, татку! — роблю знак офіціантці та пересідаю на місце брата. Знімаю куртку, відкидаючи її на сусідній стілець.

Дивлюся, як брат перехоплює гарненьку дівчину і щось каже їй. Потім йде геть.

— Добридень? — дзвінко дзвенить у вухах привітний голосок. — Чи можу я запропонувати вам меню?

Дівчина прибирає з-під мого носа недопиті чашки з кавою і я помічаю, що мій педантичний брат із замашками аристократа блакитної крові, забув свій телефон останньої моделі.

Поклавши телефон собі в кишеню, я з невдоволенням розумію, що сьогодні нам доведеться ще раз зустрітися.

Повертаю погляд на усміхнену офіціантку і мені подобається те, що я бачу. Пружна дупа обтягнута довгою спідницею. Прозора блузка підігріває інтерес. Я без проблем можу роздивитись її груди, чим власне і займаюся, доводячи дівчинку до червоних плям на гарному обличчі.

— Можу порекомендувати страву від шефа… — сипить вона і, коли я підіймаю голову вище, зустрічаючись із карими очима, дівчина зовсім замовкає.

Цікаво, вона прочитала в моєму погляді, що я її вже тричі трахнув у підсобці? Судячи з того, як горить її обличчя, прочитала.

— Неси сюди свою страву від шефа, — відкидаюся на спинку стільця, кривлячи губи.

Даю голову на відсіч, запропонуй я їй щось інше, вона б не чинила опір. Ох вже ці провінціалки, які приїхали скуштувати гарне життя…

Я вирішую сьогодні до кінця нахабніти. І після того, як завершую трапезу, запрошую Мірана зустрітися у цьому ресторані. Негласно, цей столик мій робочий кабінет на сьогодні. Адміністраторові, звичайно, така ідея не сподобалася, але моя нова знайома в особі кароокої офіціантки, змогла його переконати. Також цьому посприяли кілька великих купюр у вигляді моральної компенсації.

Через тридцять хвилин біля мого блискуче чорного Гелендвагена паркується сріблястий BMW. Звідти виходить високий чоловік у діловому костюмі. Недбало озирнувшись, він прямує до входу.

Той самий задрід-адміністратор плавиться як смажений сир побачивши Міра і вказує в мій бік.

Ось же жополіз. Терпіти таких не можу.

Через кілька хвилин Міран мовчки займає місце навпроти мене і мовчки розглядає зал ресторану.

У нього правда важкий погляд і я розумію, чому той адміністратор розтікся перед ним калюжкою.

Мені пощастило у цьому плані. Я відбитий наглухо. А ще мені пощастило народитися безтурботним і я вважаю це своєю перевагою, ніж недоліком.

— І знову привіт, — вимовляє Міран. — Не думав, що ми з тобою так швидко перетнемося.

— Пройшла чутка, — цокаю і навалююсь усім корпусом на стіл, — що ти шукаєш вишибал для брудної роботи. Впевнений, я підходжу за всіма параметрами.

— А я не певен, — заперечливо хитає головою чоловік. Сплітає пальці в замок, і я помічаю одну маленьку деталь. На його безіменному пальці блищить золоте кільце. Минулого разу не було його. Невже й такі мудаки мають сім'ї?

— Чому це? А якщо я скажу, що мене послав Яніс Адаміді? — починаю з козирів, щоб не затягувати розмову. Я різко зрозумів, що мене до безумства приваблює дупа тієї офіціантки. Все-таки хочеться затягнути її в підсобку.

— Звідки ти його знаєш? — очі Мірана стають ще чорнішими, але обличчя залишається незмінним.

— Він мій брат. Гаразд, давай без кумівства. Мені справді потрібна робота, дуже сподобалося це місто. Про події минулого тижня пропоную забути та почати все з чистого аркуша. — Простягаю йому руку.

— Завтра приходить о восьмій вечора, — стискає руку у відповідь. — Посвячу тебе в тонкощі мого бізнесу. — Його тон різко змінюється, і Міран починає шукати очима офіціантку: — Як тобі місцева кухня? Піздець, який голодний.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍