Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 2

Завтра закінчується термін, який мені призначив Корецький. А я в невтямлю, що мені робити. 

Повну суму зібрати так і не вдалося, навіть третини. Взагалі не знаю, на що я розраховувала погоджуючись на угоду з самим дияволом.

Мало мені проблем, та тепер ще й Маркус, на правах старшого бармена, вирішив з подвоєною силою взятися за моє навчання. 

На його думку, я, бачите не дуже вправний фахівець. Тому тепер у мене були не лише нічні зміни, а й денне навчання особисто з ним, на тет-а-тет. Що добряче напружувало, враховуючи і так,  шалену перевтому. Та його, останнім часом, надмірно нав'язлива увага до моєї скромної персони.

Заняття наші проходили переважно за барною стійкою. І оскільки простору для маневру було небагато, Маркус постійно, ненав'язливо намагався вхопити мене за пікантні частини тіла. При цьому роблячи вид, нібито, я сама йому під руку попала. Така його поведінка мне вже порядком почала обридати.  І з його боку, це  швидше змахувало на конкретні домагання. Останньою моєю краплею стала його спроба поцілувати мене прямісінько у губи.

Наші заняття вже добігали кінця, і я займалася прибиранням робочого місця, готуючись до сьогоднішнього вечора. Стоячи на табуреті, протирала верхню полицю, дбайливо переставляючи пляшки з дорогим вмістом. Які ми виставляли зазвичай на найвиднішому місці. Оскільки ціна цих напоїв була непомірною, вони переважно виконували функцію декору.

Враховуючи, що полиці були досить високо, а зріст у мене був далеко не модельний, мені довелося стати навшпиньки щоб дотягнутися до останньої пляшки віскі. Це було MACALLAN 20-річної витримки. 

І в ту саму хвилину, коли дорогоцінна пляшка була вже  в моїй руці, на мою праву сідницю опустився безсоромний болючий ляпас. 

Від несподіванки мене сильно повело і я накренившись на бік, почала повільно падати вниз. При цьому ще міцно стискаючи коштовну пляшку, маючи намір послужити їй роллю м'якої підкладки. Нехай краще я розіб'юся в лепеник ніж вона. 

Коли побачила наближення підлоги, зі страху зажмурила очі.  І вже була готова з честю прийняти нерівний бій лоба в лоб з твердою поверхнею.  Але несподівано мене підхоплюють міцні чоловічі руки й безсоромно притискають до чоловічих грудей.  Тихо зойкнувши, розплющила очі, зіткнувшись з пекучим поглядом синіх очей Маркуса. Зашореними огидною похіттю.  Та буквально у мить мої губи обпік вологий слинявий поцілунок, а між стиснутих зубів почав у наглу пропихуватись слизький язик.

Сіпнувшись, спробувала марно вивільнитися з чіпких обіймів, але мене стиснули ще ліпше. Вибиваючи з легень останній ковток повітря. І коли моєму відчаю, та страху, прийшов повний край. Я, вже не роздумуючи що роблю, опустила на голову горе залицяльника, цю дорогу пляшку віскі. Вщент розмазавши по білявій маківці мого залицяльника уламки зеленуватого скла. 

Чоловік різко смикнувся і я відчула, що його хватка ослабла. А потім він і зовсім сповз до низу, заплющивши очі, та відрубавшись.

Першою моєю думкою було втекти. Але спочатку мені потрібно було перевірити чи Маркус живий. Тому перемагаючи сильне тремтіння в кінцівках, я опустившись на коліна, почала промацувати пульс. Але крім гулкого биття свого серця, що відбивалося у скронях, нічого не почула. 

Миттєво очах почало плисти від нахлинувши сліз, а голова пішла кругом.  Неймовірним зусиллям переступивши через тіло Маркуса, на негнучких ногах, пішла до посту охорони. Щоб повідомити про те, що сталося.

Звичайно, те, що сталося насправді, я мала намір приховати. Повідомивши лише, про те, що  пляшка сама зірвавшись із полиці пристукнула бідного бармена. Паралельно нарікнувши на недоладність конструкції що тримала полиці. Не знаю наскільки мені повірять, адже вся клубна зала була просто втикана камерами стеження. І якщо назначать розслідування, мій обман миттю розкриється.

Після слів одного з охоронців:

- Живий.

Від серця відлягло, і я з видихом опустилася на один з численних стільців, що стояли в залі.

Начальник охорони Палич, невисокий, але кремезний мужичок, вдвоє старший за мене,  у подробицях розпитав у мене про те, що сталося. При цьому уважно заглядаючи у вічі з кожним моїм словом. Мені навіть здалося, що у погляді його бурштинових очей читалася тривога. Від цього мені стало ще дужче ніяково і навіть знудило. Мабуть, після допиту, вигляд у мене став дуже болючий і Палич змилосердившись, відправив мене додому. Обіцяючи набрати до з'ясування обставин події.

І ось я у себе вдома. Мене трясе як банний лист, і я кожні п'ять хвилин нервово кошусь у бік телефону. Ні їсти, ні пити, не спати не можу. Вже північ, моя зміна почалася з дві години тому. Завтра мав бути мій законний вихідний.  Саме в цей день я й домовилася про зустріч із Корецьким. Але що мені йому говорити, не маю навіть уяви. Мозок відмовляється думати, постійно переходячи від стану крайньої паніки, у стан повної апатії та відчуженості.

"Як можна було так вляпатися!" - буквально кричала моя підсвідомість.

Дзвінок, що раптом пролунав, вирвав мене з важких думок. дзвонив наш начальник охорони.

- Аріна! - його голос звучав дуже грізно, змусивши здригнутися і ще більше вдаритися в паніку. – Сьогодні можеш уже не виходити на зміну, Михайло чекає на тебе завтра у своєму кабінеті.

- Добре, — тихо прошелестіла у відповідь.

- І Арино, не дай Боже надумаешь втекти, ми тебе знайдемо, — припечатав наостанок Палич. І це пролунало як вирок. Отже, камери вже переглянули й те, що пляшка впала не сама, вже знають.

Ємельянов Михайло, був господарем нашого вертепу. Бачили ми його рідко, всіма справами переважно займався управитель, або начальник охорони. І те що я мені треба зустрічатися з ним віч-на-віч,  було дуже не добре. Ємельянов мав погану славу, і був більш ніж неприємним типом. 

Колишній злочинець, з неврівноваженою психікою і несамовитою жагою грошей. Які він заробляв усіма можливими й неможливими способами. Навіть на своєму персоналі.

За весь час, що я пропрацювала в Едемі, зі штрафами не стикалася. Але дівчатка, яким не поталанило потрапити на гроші, скаржилися на величезні штрафи просто за розбитий посуд, і неадекватні пропозиції, що любив пред'являти жирний борів Михайло, якщо вони раптом відмовлялися або не могли сплатити за пропоновану суму. Багато хто після побачення з ним просто звільнявся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍