Читати книгу - "Атлантида"

Стародавнього Риму відмовилися навіть від цієї процедури. Властивості пустелі були для археологів дарунком неба: знахідки зберігалися тут так само добре, як у кислому болоті. Гібермаєра щоразу вражало те, що нестійкі органічні матеріали так чудово витримують тисячоліття.

— Ви бачите? — Айша вже не стримувала свого збудження. — Ось тут, під вашою правою рукою.

— Бачу. — Очі Гібермаєра зупинилися на рваній дірі в савані, розташованій у ділянці таза.

Тканина була вкрита дрібними позначками, судячи з усього, письмом. Саме по собі це не становило чогось особливого: давні єгиптяни невтомно записували все, що бачили, на папері, який вони виробляли з волокон папірусу. З нього також робили чудове посмертне вбрання для мумій. Ці клаптики були найціннішими знахідками в похованні — заради них Гібермаєр і організував такі масштабні розкопки.

Те, про що йшлося в тексті, наразі цікавило його менше, ніж можливість за стилем і мовою напису встановити дату поховання. Він цілком розумів збудження Айші: розірвана тканина на мумії давала рідкісну можливість датувати знахідку просто на місці. Зазвичай їм доводилося кілька тижнів чекати, доки фахівці з Александрії обережно розгорнуть саван.

— Напис грецький! — заявила Айша, через хвилювання геть забувши про шанобливе звернення до Гібермаєра, якого вимагали від неї міркування субординації. Вона наблизилася до директора впритул, присіла поруч, так, що її волосся лоскотало йому шию, і вказала на саван.

Гібермаєр кивнув. Айша мала рацію: безперечно, це був характерний «плинний» рукописний шрифт Давньої Греції, такий несхожий на ієратичні письмена епохи фараонів і коптські написи Фаюму грецьких та римських часів. Однак директор був спантеличений. Як фрагмент грецького тексту міг бути знайдений на фаюмській мумії шостого чи п’ятого століття до нашої ери? У сьомому столітті до нашої ери грекам дозволили збудувати торгову колонію в Наукратісі на Каноському рукаві Нілу, але їхні пересування внутрішніми територіями Єгипту жорстко обмежувалися. До завоювання Єгипту Александром Великим, яке сталося 332 року до Різдва Христового, греки не відігравали суттєвої ролі в історії цієї країни, і навряд чи на той час єгипетські записи велися грецькою мовою.

Гібермаєр відчув, як його збудження змінюється розчаруванням. Грецький документ у Фаюмі, швидше за все, мав бути датований часами Птоломеїв, македонської династії, що бере свій початок від правління воєначальника Александра Птолемея Першого, сина Лага, і закінчується самогубством Клеопатри та захопленням влади римлянами у ЗО році до нашої ери. Невже він, Гібермаєр, так серйозно помилявся в датуванні цієї ділянки некрополя? Директор обернувся до Айші, намагаючись приховати розчарування:

— Навіть не знаю, як до цього ставитися. Треба подивитися пильніше.

Він наблизив лампу до мумії. Скориставшись пензликом із таці Айші, він обережно змахнув пил з одного кутка папіруса. Тепер напис був таким чітким, наче його зробили допіру сьогодні. Гібермаєр узяв лупу та, затамувавши подих, почав розглядати напис. Маленькі літери стояли щільно одна до одної; пунктуаційних знаків не було. Директор знав, що на повний переклад знадобиться чимало часу.

Зараз важив лише стиль. Гібермаєрові поталанило свого часу прослухати курс грецької каліграфії у професора Джеймса Ділена, відомого лінгвіста, лекції якого справляли таке велике враження, що Гібермаєр і досі, два десятки років потому, чітко пам’ятав найменші подробиці.

За кілька секунд на його обличчі з’явилась усмішка, і він знов обернувся до Айші:

— Можемо відпочивати спокійно. Я впевнений, це ранній період: п’яте, можливо, шосте століття до нашої ери.

Він із полегшенням заплющив очі, й дівчина на мить обійняла його, остаточно забувши про належну стриманість у стосунках між професором і студенткою. Вона ще до того встановила цю саму дату: магістерська робота Айші була присвячена давньогрецьким написам в Афінах. У цій галузі вона була кращим фахівцем, ніж Гібермаєр, однак дозволила йому відчути радість самостійного відкриття, щире задоволення від підтвердження гіпотези щодо раннього заснування некрополя.

Гібермаєр знову розглядав папірус, відчуваючи, як думки мчать шаленим галопом. Якщо виходити з цього щільного, безперервного письма, то зрозуміло, що це не просто якась бухгалтерська книжка, перелік назв і цифр. Торговці Наукратіса створювали інакші документи. Невже в тогочасному Єгипті були й інші греки? Гібермаєрові було відомо лише про нечисленні візити вчених, яким іноді надавали доступ до архівів храму. Батько історії Геродот із Галікарнаса відвідував жерців у п’ятому столітті до нової ери, і вони розповіли йому чимало дивовижних переказів, зокрема про те, яким був світ до протистояння між греками та персами; це згодом і стало головною темою Геродотової праці. Втім, до Геродота тут були й інші греки, державні діячі та вчені, але згадок про ці відвідування майже не збереглося.

Гібермаєр не наважувався переказати свої думки Айші, оскільки розумів: передчасні заяви поширюються серед журналістів із швидкістю лісової пожежі та можуть призводити до неприємних наслідків. Але він ледь стримував своє хвилювання. Невже вони знайшли якийсь давно втрачений документ, присвячений історії світу?

Майже вся антична література дійшла до нас у середньовічних копіях, із манускриптів, ретельно переписаних ченцями монастирів уже після падіння Західної Римської імперії. Більшість автентичних стародавніх рукописів було знищено — коли не завойовниками та релігійними фанатиками, то принаймні часом. Багато років учені попри все сподівалися, що єгипетська пустеля зберігає втрачені тексти, які можуть спричинити переворот уявлень про стародавню історію. Понад усе вони мріяли про рукописи, що містили б мудрість учених жерців Стародавнього Єгипту. Архіви храмів, що їх відвідували Геродот і його попередники, зберігали знання, яке брало початок у сивій давнині, в часах, коли письмова історія лише зароджувалася.

…Схвильований Гібермаєр іще раз подумки перебрав імовірні варіанти. Може, це розповідь очевидця про подорож євреїв пустелею, документ, який можна буде поставити поряд із Старим Завітом? Або текст про закінчення бронзового віку, про реалії Троянської війни? Можливо, ця знахідка допоможе зрозуміти ще давніші події і доведе, що єгиптяни не просто торгували з Критом за епохи бронзового віку, а й будували великі палаци… Єгипетський цар Мінос? Гібермаєр знайшов цю думку дуже привабливою.

З неба на землю його повернула Айша, яка увесь цей час надалі чистила папірус, а тепер указала на мумію:

— Погляньте на це!

Вона обробляла край папіруса там, де він стирчав з уцілілого савану. Обережно піднявши тканину, вона вказала на щось пензликом.

— Це якийсь символ, — сказала вона.

Просто посеред тексту було зображено дивний прямолінійний пристрій; частину рисунку прикривав саван. Те, що було на видноті, чотирма виступними зубцями нагадувало садові граблі.

— Як ви гадаєте, що це?

— Не знаю, — відповів Гібермаєр і помовчав, не бажаючи осоромитися перед власною студенткою. — Може, це якийсь числовий знак, що походить від клинопису.

Він згадав клиноподібні символи, відбиті на