Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

—  Поліно, я також лишаюся сьогодні в тебе. Мені треба підготуватися до завтрашньої зустрічі з німцями, —  вириває мене з роздумів приємний голос Кирила. І для чого такому типу такий голос як мед? —  В мене не має часу кататися туди-сюди. Я буду в себе, мене без причин не турбувати, —  кидає на останок хлопець і зникає за дверима однієї з кімнат. 

Я від перспективи ночувати під одним дахом з Кирилом трохи напружилися, бо одразу відчула, що не сподобалася йому і ми точно з ним не поладимо. Хоча з іншої сторони, мені й не дуже то й треба дружбу водити з таким снобом як він. Якось переживу цей вечір, а там і знати його не знаю.

—  Не зважай на нього, —  каже Поліна. —  Він повністю зануриться у свою роботу і не буде нам заважати. А ми влаштуємо собі дівчачі посиденьки у вітальні з фільмами та морозивом, як тобі така ідея?  

—  Я "за", але все крім жахастиків, бо їх і в житті вистачає.

—  Домовились, —  усміхається Поліна. — Але спочатку ми перекусимо чимось ситнішим і ти нарешті спробуєш мою фірмову каву. Бутерброди завтра їстимемо вранці, а сьогодні я щось серйозніше приготую, раз в мене є аж декілька голодних ротів.

Поліна бере мене за руку і веде на кухню. Кімната здоровенна і обладнана усіма сучасними штуками, більшість з яких я навіть не назву, бо не дуже розбираюся в кухонному обладнані. Одразу відчувається, що дівчина любить готувати. 

— Вражає, на такій кухні можна кулінарні шоу знімати, —  захоплено коментую побачене.

—  Моя мама дуже любила готувати і я люблю, —  ділиться зі мною дівчина. —  Але не має для кого, бо Кирило вічно зайнятий, а подруги на дієті. Тому я зазвичай готую маленькі порцій для себе. Це мене розслабляє і приносить задоволення. 

—  Я бачу, як горять в тебе очі, коли ти розповідаєш про це все, але не розумію, чому тоді ти вчишся на ландшафтного дизайнера, якщо так любиш готувати? 

—  Кирило порекомендував мені здобути серйозну професію.Тож я вибрала ландшафтний дизайн. Він мені також подобається, особливо практична частина, бо в універі дуже багато теорії. Зайвої як на мене, але що поробиш.  

—  Я тебе розумію, бо сама з цим стикаюся майже щодня. Це проблема багатьох студентів.

—  Ой, я ж навіть не запитала на кого ти навчаєшся і на якому курсі, —  винувато дивиться на мене Поліна. —  Вибач, що така неуважна. То все через Кирила, прийшов і перевернув наші плани з ніг на голову. 

—  Я на четвертому курсі. Вчуся на дизайнера одягу, а ще працюю в швейному ательє недалеко біля університету. Хочу взяти участь в грантовій магістерській програмі від Французького інституту моди і поїхати довчитися на рік магістратури туди. Але це не так просто, бо потрібно справді чимось вразити журі і бажаючих дуже багато,  —  розказую Поліні про себе навіть трохи більше ніж планувала. 

—  Лео, яка ж ти молодець. Впевнена, що в тебе все вийде, —  захоплено плескає в долоні Поліна. — Ти не схожа на жодну з моїх подруг. В хорошому сенсі. І я дуже цьому рада. 

—  Поліно, зроби мені каву, але щоб без спецій і всіх інших твоїх штучок, —  просить Кирило в дівчини, а сам мовчки сідає за стіл і зацікавлено вивчає щось у своєму планшеті. 

—  Ось так завжди, ти його хочеш здивувати, а він тобі зроби мені каву, —   невдоволено хмикає дівчина поки готує Кирилу каву. —  Повечеряй хоч з нами, бо я впевнена, що сьогодні ти майже нічого не з'їв, окрім своєї кави.

Кирило на хвилинку піднімає голову. Дивиться на сестру, а потім на мене. На долю секунди наші погляди перетинаються і в мене з’являється дивний трепет у грудях. Кирило переодягнувся в домашній одяг і тепер виглядає якось дуже мило. Йому личать звичайна сіра футболка та домашні штани. 

—  Повечеряю, —  приймає пропозицію Кирило. — Поліно, покличеш мене коли все буде готово. —  хлопець бере каву і йде до своєї кімнати. Я відчуваю, що йому моя присутність не подобається, але він стримується заради сестри. 

Поліна запікає рибу з помідорами та сиром, а я ріжу овочі на салат, які знайшла в холодильнику. За пів години у нас вже все готове. 

—  Лео, поклич мого брата, а я тим часом накрию на стіл, —  просить Поліна, я киваю і йду за Кирилом. 

Стукаю в його кімнату декілька разів, але мені ніхто не відповідає, тож я відчиняю двері і заходжу в середину. Кирило сидить за столом в навушниках спиною до мене. Я підходжу трохи ближче, але він не чує, щоб привернути його увагу, я кладу руку на його плече і той нарешті розвертається, але дивиться на мене розлючено. Я одразу забираю руку, бо враження ніби доторкнулася до чогось забороненого чи надто цінного і мене спіймали на гарячому і хочуть покарати. Які ж ми все такі пихаті.  

— Кирило, вечеря готова, — випалюю я, щоб не дати йому першому сказати якусь гидоту. 

—  Ти знаєш що таке особисті кордони і що означає фраза «не турбувати»? —   питає роздратовано Кирило.

— А ти вмієш поводитися не як мудак чи це надто складно? —  питаю його у відповідь, бо вже дістав своєю зверхністю. 

—  Що ти собі дозволяєш? 

—  А ти що дозволяєш? Я всього-на-всього на прохання твоєї сестри повідомила тобі, що вечеря готова. Стукіт у двері ти не почув, тому я зайшла. В чому проблема взагалі? —  не даю себе загнати в глухий кут.

— Ти мені не подобаєшся, Лео чи як там тебе ...

—  Я від тебе також не в захваті, але в світі так багато придурків, що якось переживу знайомство зі ще одним, — дивлюся на нього вперто і певне трохи довше ніж треба. Сподіваюся, що він зрозуміє — мені його думка до дупи. 

— Ти ще й грубіянка. І що в тобі знайшла моя сестра, —  розчаровано зітхає Кирило і йде на кухню. А я за ним.

— Нарешті, а то я вже думала викликати за вами рятувальників, — жартує Поліна. Кирило ніяк не реагує на жарт,  сідає мовчки за стіл. Я роблю те ж саме. Настрій зіпсований, апетиту не має, але, щоб не засмучувати Поліну, яка так старалась, я намагаюся колупати рибу і відповідати на питання, які час від часу прилітають від дівчини. Кирило тягнеться до тарілки з салатом але напівдорозі застрягає з ложкою в руці уважно дивлячись на його склад. Виглядає кумедно, але я стримуюсь, щоб не сміятись.