Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Глава 1 (2)

- Нуууу, приїхали! Я тут сиджу вся мокра для нього, а він тобі підморгує! - Настя отетеріла і сміючись, поглянула на подругу.

- Ти нормальна взагалі? Він не мені одній тут підморгнує.

- Ага. А то я не бачу, як він уже кілька разів покосився на тебе. Але ти ж заміжня, не забувай, - і навіть пальцем пригрозила, ніби Настя могла це забути.

- Я пам'ятаю, не хвилюйся. А ти старша за нього майже на десять років, - не залишилася в боргу подруга.

- От не пристойно з твого боку, вказувати мені на мій вік. І щоб ти знала, жінка, коли їй тридцять, найсексуальніша.

- Ага, а ще чарівна і приваблива.

- Так! - твердо кивнувши, Марія взяла пляшку з шампанським і плеснула спочатку собі в келих, а потім Насті і Аріні, - музика змінилася на тиху клубну, але дівчата за діалогом цього навіть не помітили. - Пий давай! - кивнула головою блондинка. - Настрій тільки псуєш своїм негативом. Тобі теж скоро тридцять стукне. Я на тебе подивлюся, коли тебе сексу буде хотітися, як самці богомола.

- З чого ти взяла, що самка богомола хоче сексу? - розреготалися Настя з Аріною.

- Ну якщо від пристрасті навіть голову самцю скручує, значить ще й як хоче! - тепер дівчатам довелося сльози витирати від сміху. Коли раптом вони помітили, що Маша раптово випрямилася, як струна. Сіла рівно, плечі розправила, виставивши вперед свої немаленькі груди, і підборіддя задерла, натягнувши на обличчя спокусливу посмішку. Дівчата повільно підняли очі і тепер уже застигли обидві. Над ними, спершись долонями на столик, стояв той самий співак і посміхався кінчиками губ.

- Дивився ось на вас зі сцени і думав, що з такими приголомшливими дівчатами просто гріх не познайомитися. Не проти? - І не чекаючи відповіді, потягнувся за стільцем за сусіднім столиком і приставив його поруч с жінками.

Машка загальмовано головою хитнула, перебуваючи під гіпнозом виконавця, на якого задивлялася весь вечір, а Настя брови підняла.

- Здається, Вам і відповідь наша не потрібна.

Пухкі губи хлопця розтягнулися в чуттєвій посмішці. Здається, цей тип був надто самовпевнений.

- Ну, привіт, Настю!

Подруги так роти і повідкривали, переводячи здивовані погляди з співака на дівчину, яка сама не менше здивувалася тому, що він до неї звернувся. Хоча, може це один із знайомих Віктора, яких Настя навіть не запам'ятовує?

- Вибачте, ми знайомі?

- Якщо нічого не змінилося з нашої останньої зустрічі, то так.

Легкий прищур і така ж посмішка на губах змусила її придивитися краще. Хіба вона могла б забути такого яскравого молодого чоловіка? Але ні, як не придивлялася не могла впізнати ні широких гостро окреслених скул, ні злегка завеликий ніс з невеликою горбинкою. У вухах срібні сережки - кільця, які придають хлопцеві неординарний вид.

Таких Настя про себе називала - бунтарями. Великий лоб, густі брови, пухкі губи, розтягнуті в хитрій посмішці, дві родимки на лівій щоці, одна велика, друга ледь помітна. Усередині клацнула здогадка, але поки Настя не звернула на неї уваги, як ми часто робимо, не надаючи значення дрібницям.

- Беру підказку подруги, - посміхнулася Настя.

Хлопець усміхнувся ширше, оголюючи білі зуби і кладучи лікті на стіл. Присунувся ближче.

- Невже навіть ім'я з прізвищем ні про що не сказали?

- А повинні були? - з викликом уточнила Настя.

- Ну, за сім років я не змінював імені.

 Сім років? Настя і сама з ще більшим запалом, сперлася на стіл, схиляючись ближче, щоб в темряві клубу розглянути риси обличчя хлопця, який здавалося, дуже хоче, щоб його впізнали. А потім як грім серед ясного неба ... Сім років. Пронизливий погляд в очі .. На посмішку цю самовпевнену. І знову в очі. Погляд карих очей глибокий, хоч і усміхнений. Дивиться з очікуванням ... У цей момент вона впізнала. Впізнала саме цей погляд. Вона ніколи не забувала того дня, коли хлопчик - підліток клявся, що заради неї готовий на все, а після кричав у слід поїзду, що ненавидить. Скільки разів вона звинувачувала себе, що не вислухала. Скільки снів бачила. Недобрих. Темних. Лякаючих. А потім зрозуміла, що хвилюється даремно. Що він, напевно, і забув вже за неї, і сміється над собою і тим, що прийняв за закоханість. Живе далі, зустрічається з дівчатами і радіє, що Настя тоді йому відмовила, а то хто знає, як життя склалося б, погодься вона тоді залишитися. І нехай зараз він змінився практично до невпізнання, перетворився з підлітка в справжнього магнетичного і треба визнати, сексуального дорослого хлопця, вона не могла не впізнати глибину цього погляду. Погляду, який довгий час переслідував її, а тепер підкорює жіночі серця.

- Не може бути ... - заперечливо хитнувши головою, Настя питливо поглянула на хлопця. - Стас?

- Ну нарешті, - сплеснувши руками, він розсміявся і відкинувся на спинку стільця. - Ти так довго розглядала мене. Невже так сильно змінився?

Настя посміхнулася, все ще перебуваючи в потрясінні від колосальних змін Стаса, але глибоко зраділа, побачивши людину з її далекого минулого. Когось знайомого і рідного в такому великому чужому Києві.

- Дуже!

- І як зміни? Подобаються? - гордовито підняв брови, і відкинув волосся долонею, а вона зрозуміла, чому це дія зі сцени здалася їй знайомою. Машка тут же випалила, виринаючи з гіпнозу, і перехоплюючи ініціативу:

- Дуже! Мене Маша звуть. Це Аріна. Ну, а Настю ти схоже знаєш, - подруга віями заплескала, звертаючи на себе увагу.

- Знаю, - кивнув той, і помахом руки покликав офіціанта. - Настя брала уроки англійської у моєї матері, - коротко пояснивши, зробив замовлення і переключився на знайомство з Марією.

Музика загриміла, не даючи можливості спілкуватися усім чотирьом, тому Настя базікала з Аріною, час від часу поглядаючи на юнака, який розпивав текілу і невимушено балакав з її подругою. Такий легкий в спілкуванні, розкутий, він змушував Машку сміятися. Йому завжди вдавалося швидко привернути до себе людину. Стас навіть з Настею легко знайшов спільну мову після першого ж заняття вдома у Лілі Святославівни. Дівчина пригадала, як він тоді постукав у двері кімнати з двома чашками чаю і тарілкою цукерок з горіхами, апелюючи це тим, що шоколад сприяє роботі мозку, і англійська буде даватися в рази легше, якщо підкріпитися. Вони тоді з його мамою довго сміялися, але все ж чай з цукерками випили. Настя згадувала цей випадок, повільно потягуючи наповнений бульбашками напій, і задумливо посміхалася. Цікаво, він всім учням матері чай пропонував, або тільки їй? А потім зупинила сама себе. Чому, власне, це раптом почало її цікавити через стільки років.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍