Читати книгу - "Дзеркало судді"

Але тут весь будинок — немов передвістя біди. Химера якась, навіть самі меблі…

— Дивно, — перервав його Бегшоу. — Я гадав, що парадні двері на замку, а вони тільки на клямці.

Йому ніхто не відповів — усі вийшли надвір і опинилися в іншому саду, перед будинком. Цей сад був менший і простіший, тут росло багато барвистих квітів, а в одному кінці зеленіли вправно підстрижені кущі з круглою аркою, схожою на печеру, куди вели напівзавалені сходинки.

Отець Бравн підійшов до арки і заглянув усередину. Потім він раптом зник у всіх з очей, та через хвилину у себе над головами вони почули його голос, спокійний і рівний, немов він розмовляв з кимось на верхівці дерева.

Детектив попрямував услід і виявив, що приховані сходини піднімалися до чогось, що нагадувало добряче знищений часом місток, який навис над темним і закинутим куточком саду. Місток огинав будинок, і звідти відкривався вид на кольорові вогники, що мерехтіли вгорі і внизу. Можливо, цей місток був плодом якоїсь дивної фантазії архітектора, який надумав побудувати над галявинкою щось подібне до аркади з галереєю зверху. Бегшоу подумав, що в цьому глухому куті дуже дивно застати людину в таку ранню пору, перед світанком, але не став марнувати часу на подальші роздуми. Він з цікавістю розглядав чоловіка, якого вони із священиком тут застали.

Незнайомець стояв до них спиною, низький на зріст, у сірому костюмі, єдине, що привертало увагу в його зовнішності, — це густа шевелюра, яскраво-жовта, як голівка величезного розквітлого жовтця. Вона і справді виділялася, немов велетенський німб; коли він повільно і похмуро повернувся до них обличчям, ця схожість справила якесь приголомшливе і несподіване враження. Такий німб міг би осяювати лагідне, як в ангела, лице, але в цього чоловіка обличчя було злосливе і зморшкувате, з міцними щелепами й коротким носом, яку боксерів після перелому.

— Як я розумію, це містер Орм, знаменитий поет, — промовив незворушно отець Бравн, немовби представляв їх один одному у світській вітальні.

— Хто б він не був, — сказав Беґшоу, — я змушений його потурбувати, запропонувавши зійти вниз, де йому доведеться відповісти на декілька запитань.

Там, у кутку старого саду, рано-вранці, коли сірі сутінки ще вкривали густі кущі, які приховували вхід в напіврозвалену галерею, і пізніше, при різних обставинах і на різних стадіях офіційного слідства, яке набирало все більших обертів, обвинувачений рішуче заперечував усе, стверджуючи, що лише мав намір відвідати сера Гемфрі Гвина, однак це йому не вдалося, тому що на його дзвінки йому ніхто не відчинив дверей. Коли Орму сказали, що двері, властиво, не були замкнені, він лиш глузливо гмикнув. Коли йому натякнули, що година для відвідин була надзвичайно пізня, він зневажливо пирхнув. Та дещиця, яку вдалося з нього витягнути, звучала вкрай туманно: або тому, що він справді ледь умів говорити по-англійськи, або ж тому, що він вправно вдавав, ніби геть погано знає цю мову.

Переконання поета мали нігілістичний і руйнівний характер, таку ж спрямованість в його віршах бачили ті читачі, які здатні були їх зрозуміти. Можна було цілком вірогідно припустити, що справи, які він мав з суддею, так само, як і сварка між ним і покійним суддею, були пов’язані з анархічними ідеями. Усім було відомо, що Гвина переслідувала нав’язлива ідея, — йому віднедавна всюди марилися більшовицькі шпигуни, як раніше німецькі. Та все ж один збіг, помічений майже відразу ж після затримання його сусіда, укріпив Беґшоу в думці, що до справи слід поставитися відповідально. Вийшовши через ворота на вулицю, вони випадково зустріли ще одного сусіда вбитого судді, торговця сигарами Булера, якого неважко було впізнати за смаглявим сварливим обличчям і за незмінною орхідеєю в петельці. Він був відомим знавцем з вирощування цих квітів. Булер, на загальне здивування, привітався з поетом, теж своїм сусідом, наче нічого й не бувало, немовби очікував його тут зустріти.

— Привіт, а ось і я! — закричав торговець. — Як бачу, ваша розмова із старим Гвином неабияк затягнулася?

— Сер Гемфрі Гвин мертвий, — сказав Беґшоу. — Я проводжу слідство і вимушений просити вас дати свідчення.

Булер застиг на місці, як камінь, вражений, мабуть, страшною вісткою до глибини душі. Кінчик його розкуреної сигари рівномірно то спалахував, то тьмянів, а смагляве лице ховалося в тіні. Врешті-решт він, різко змінивши тон, почав говорити.

— Я можу тільки сказати, — вичавив він із себе, — що дві години тому, коли я проходив повз будинок, містер Орм входив ось у ці ворота; мабуть, він хотів побачитися з сером Гемфрі.

— Але він стверджує, що так і не побачився з суддею, — підмітив Беґшоу. — Навіть у будинок не заходив.

— Довгенько ж йому довелося простирчати під дверима, — сказав Булер.

— Так, — погодився отець Бравн, — і вам довгенько довелося простирчати на вулиці.

— Я пішов до себе, — сказав торговець сигарами. — Написав декілька листів, а потім знову вийшов, щоб їх відіслати.

— Свідчення вам доведеться дати дещо пізніше, — сказав Беґшоу. — Доброї ночі або, точніше, доброго ранку.

Процес Озрика Орма, якому висунули звинувачення у вбивстві Гемфрі Ґвина, викликав газетний галас, який не вщухав упродовж багатьох тижнів. Усе впиралося в загадку: що ж відбувалося впродовж двох годин, з тієї хвилини, коли Булер бачив, як Орм входив у ворота, і до того, як отець Бравн застав його в саду, де він, мабуть, і провів ці дві години. Цього часу було достатньо, аби вчинити добрих пів дюжини вбивств, і обвинувачений цілком міг би вчинити їх просто знічев’я, бо не зумів більш-менш второпно пояснити, що ж він усе-таки там робив. Прокурор доводив, що він мав усі можливості вбити суддю, оскільки парадні двері були на клямці, а бічні, що вели у великий сад, і зовсім відчинені. Суд з великою увагою вислухав Бегшоу, він відновив картину сутички в передпокої, після якої залишилися такі явні сліди, до того ж згодом поліція знайшла кулю, що потрапила в дзеркало. І, нарешті, зелена арка, де виявили підсудного, була дуже схожа на таємне укриття. Захист, в особі сера Метью Блейка, талановитого і досвідченого адвоката, вивернув цей аргумент буквально навиворіт: він запитав, для чого злочинцю самому лізти в пастку, звідки, як наперед відомо, немає виходу, хіба не розсудливіше було б просто вислизнути на вулицю. Сер Метью Блейк також дуже майстерно використав таємницю, яка так і не була відкрита, щодо мотивів убивства. Воістину справжній поєдинок щодо цього питання між сером Метью Блейком і сером Артуром Трейверсом, також талановитим юристом, що виступав з боку обвинувачення, закінчився на користь підсудного.