Читати книгу - "Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко"

Глава 3.

Каріна прийшла до будівлі «Цитруса» на 20 хвилин раніше і нерішуче зупинилася недалеко від центрального входу. Споруда займала сім поверхів і дівчина запитувала себе — чим займаються всі ці люди? Невже придумують рекламу? І скільки замовлень повинна отримувати фірма, щоб мати можливість утримувати такий штат людей? Може марно вона сюди прийшла? Денис міг просто розіграти її. Але не можна ж ось так відступити, навіть не спробувавши.

Каріна вдихнула глибше і зайшла всередину будівлі. У невеликому прямокутному холі вона побачила біля великого ліфта стійку ресепшн. За нею сиділа дівчина і розмовляла телефоном. Каріна підійшла до стійки та зупинилася. На сорочці дівчини висів бейдж з ім'ям — Наталя.

— Доброго дня! — ввічливо привіталася Каріна, коли дівчина за ресепшені закінчила розмову і поклала слухавку.

— Ласкаво просимо до «Цитрусу»! — привітно усміхнулася Наталя. — Чим я можу вам допомогти?

— Я прийшла на співбесіду. Мені сказали, що у вас є вакансія асистента маркетолога.

— Вакансія? Вибачте, але звідки ви дізналися про це? Ми навіть оголошення ще не встигли дати.

— Мені сказав Денис Тарасевич. І запросив прийти сьогодні на співбесіду об 11 годині.

— Так вас запросив Денис Олександрович? — Наталя зацікавлено оглянула Каріну і знову посміхнулася. — Це все змінює.

— Вона зняла слухавку і набрала короткий внутрішній номер.

— Танюшо, привіт! Скажи, а Світлана Єгорівна зараз зайнята? Ні, нічого. До неї дівчина на співбесіду. Так, на вакансію асистента маркетолога. Я знаю, що ми ще не давали оголошення, але її запросив Денис Олександрович. Добре я зрозуміла!

— Поклавши слухавку, Наталя знову звернулася до Каріни.

— Ввійдіть у цей ліфт і підніміться на сьомий поверх. Потім прямо по коридору до повороту направо — там будуть двері з табличкою «Відділ маркетингу», а поруч з нею — кабінет Світлани Єгорівни. Скажіть секретарю, що ви прийшли на співбесіду.

— Я зрозуміла, дякую! — Каріна посміхнулася.

— Будь ласка! Можна я запитаю у вас дещо? — Наталя не могла приховати зацікавленості.

— Так, звісно.

— Звідки ви знаєте Дениса Олександровича? Він ваш родич?

— Ні ... — Каріна трохи зніяковіла. — Він мій знайомий. Вчора він дізнався, що я шукаю роботу і запропонував прийти на співбесіду.

— Он як... — здавалося, що Наталя була щиро здивована, але продовжувала добродушно посміхатися Каріні.

— А можна я теж вас про дещо запитаю? — Каріну мучила цікавість, тому вона не змогла втриматися. — Я не дуже давно знаю Дениса Тарасевича... Ким він тут працює?

Наталя пирснула від сміху. Їй не відразу вдалося взяти себе в руки, тому кілька хвилин вона тихенько сміялася, викликаючи у Каріни зростаюче зніяковіння. Зрештою Наталя змогла заспокоїтися.

— Вибачте мені, будь ласка… — винувато промовила вона. — Я просто... Зовсім не очікувала від вас такого питання. Денис Олександрович — наш генеральний директор. Він заснував «Цитрус» 7 років тому і зробив з нього найкращу рекламну компанію міста.

— Генеральний директор?! — Каріна намагалася переварити сказане Наталею. — Він не казав мені. Я б ніколи не подумала! Так незручно йти найматися на роботу за рекомендацією людини, яка є твоїм потенційним начальником, — вона широко посміхнулася.

— Напевно, ви дійсно познайомилися з Денисом Олександровичем нещодавно... Нічого, я нікому не скажу, що ви не знали імені свого роботодавця, — Наталя хитро підморгнула Каріні. — Тільки й ви, будь ласка, не кажіть нікому, що я дозволила собі так безглуздо розсміятися у відповідь на ваше запитання.

— Домовилися.

— Як вас звати?

— Каріна.

— Дуже приємно, Каріно! Бажаю вам успіху на співбесіді. Сподіваюся, вас візьмуть — ми тут любимо таких веселих і приємних співробітників.

— Дякую.

Каріна увійшла в ліфт і натиснула кнопку. Генеральний директор, не може бути! І цей чоловік вчора так запросто розмовляв з нею, врятував від хуліганів, віддав останню упаковку морозива... Дівчина вийшла на 7 поверсі та зупинилася. Тут було багато кабінетів Майже всі вони розташовувалися за прозорими перегородками. Читаючи таблички, Каріна зрозуміла, що непрозорими були тільки кабінети начальників. День був сонячний, тому всі кабінети здалися дівчині дуже світлими та просторими. У них працювали хлопці та дівчата, чоловіки та жінки. Одні розмовляли телефоном, інші обговорювали щось між собою, треті зосереджено вивчали щось на моніторі комп'ютера. Через великі панорамні вікна виднілося яскраво-блакитне небо без жодної хмаринки. Каріна попрямувала прямо по коридору і швидко знайшла кабінет Світлани Єгорівни. Вона постукала та увійшла до маленької приймальні. Там сиділа невисока повна дівчина, яка з цікавістю подивилася на Каріну і посміхнулася їй. У пам'яті Каріни спливло ім'я — Тетяна.

— Доброго дня! — ввічливо промовила Тетяна. — Я сказала про ваш візит Світлані Єгорівні. Вона готова вас прийняти.

Тетяна з посмішкою вказала на двері начальниці. Каріна зібралася з духом і постукала, а потім нерішуче відчинила двері. У кабінеті вона побачила вже немолоду жінку, яка сиділа у великому кріслі та розмовляла телефоном. Побачивши Каріну, вона привітно кивнула їй, вказуючи рукою на крісло навпроти себе. Дівчина сіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍