Читати книгу - "Одна година на бажання , Ді Мія"

Розділ 3

 Переді мною знаходилося величезне приміщення, стелею якого являвся прозорий скляний купол, через який було добре видно чорне небо та яскраве "сонце" цього світу.

 Посередині зали було змонтовано кругову сцену, навколо якої танцював натовп під схожу на рок музику. Біля стін тяглися барні столи, за якими сиділи різного вигляду істоти. Я помітила, що барних стійок була декілька й пофарбовані вони були в різні кольори: червоний, синій, зелений та білий. Також по залу були розставлені м'які дивани, на яких відвідувачі могли відпочивати.

 Я побачила балкони, які знаходилися на поверхах вище, вони були збудовані так, що виходили в залу. До речі, так ось чому ззовні балконів не було. По поруччях таких балконів звивався зелений плющ із помаранчевими квітами. Вони були обставлені диванами та столами, деякі були прикриті різноколірними балдахінами. Я подумала що напевно з цих балконів відкривається чудовий вид зверху на весь величезний зал та групу, яка зараз грала.

 Зал був оформлений у чорних, червоних, помаранчевих та золотих тонах, що робило атмосферу трохи зловісною і таємничою. Хоча іноді й траплялися й ті кольори, в які були пофарбовані барні стійки. Освітлювали приміщення смолоскипи та безліч свічок але так само була присутня електрика. Я зрозуміла це подивившись на сцену де стояла непогана апаратура.

 Всі були одягнені в одяг кольорів в яких був оформлений зал, але білого кольору я не побачила ні на кому. Мій колір сукні як прапор показував всім, хто тут біла ворона.

 Рудий незнайомець показав мені рукою на невеликий гардероб у кутку та попрямував туди. Я пішла слідом за ним. Я не знала, що мені робити, куди йти... Дуже хотілось пити, а я навіть не могла собі нічого купити, бо взагалі не знала місцевих напоїв, цін і навіть не мала грошей цього світу. Вони ж певно не такі, як в нашому.

 Дорогою до гардероба мене декілька разів випадково ледь не зачепили то хвостами, то рогами, то крилами. Я намагалася сильно не вирячитися на тутешніх відвідувачів, але виходило у мене це не дуже добре.

 Яких істот тут тільки не було! Напевно я побачила майже всіх казки про яких я слухала в дитинстві. Я різко встала як укопана. А з кого писалися описи казкових героїв? Невже вони не вигадувалися в головах письменників, а автори просто описували реальних істот? Дуже цікава думка!  Залишу її на потім.

 Мені все ж таки вдалося протиснутися до мого незнайомця, давно, до речі, настав час запитати в нього ім'я. Він вже встиг здати наш верхній одяг якійсь гарній жінці з тонкими краплеподібними прозорими крилами та просто стояв і фліртував із нею судячи з його пози, "фірмової" чарівної посмішки та підморгування.

 Я закотила очі. Який хитрий рудий лис! Мабуть, цей чоловік до усіх так залицяється. Я здогадувалася що він тий ще викрадач жіночих сердець.

  Я протиснулась до нього та смикнула чоловіка за рукав чорної сорочки, він обернувся і його посмішка одразу потьмяніла. Він запитливо скинув брову й нахилившись до мого вуха запитав:

- Що таке? Чому ви не шукаєте свою любов?

- Я думала, що ви будете поряд!  - Розгублено промовила я.

Рудий тяжко зітхнув.

- Ні, мила леді. Все, що я міг для вас я вже зробив. Наступна частина – ваша.

- І як мені його знайти в цьому натовпі?  - Я у відчаї показала рукою на величезний натовп біля сцени.

 Чоловік знизав плечима.

- Йдіть за покликом свого серця, а я знайду вас пізніше! - Він помахав комусь за моєю спиною рукою. - Ось тримайте! - Чоловік простяг мені декілька червоних папірців. - Можете купити собі якийсь напій що б охолонути й не зомліти від спеки, у нас немає на це часу. Краще купити щось ось там! - Він вказав рукою на невеликий бар зеленого кольору. - Там продаються класні коктейлі які так люблять ельфи, русалки та деякі інші істоти. Вони не такі алкогольні як ті що продають в інших барах. - Підморгнув він мені та пішов.

 Я не могла повірити! Він мене покинув! Вдруге за цей довгий день мене кидав чоловік. Некоректне порівняння, я знаю. Тішило лише те, що це був не мій чоловік. І знову я забула запитати його ім'я.

 Я дістала із сумки смартфон.Тридцять три хвилини. Минуло майже пів години, а я взагалі не розуміла, що мені робити далі.

 Як добре, що рудий сам здогадався про те, що спрага давно мене мучила. Все ж у цьому світі було спекотніше ніж навіть у нас влітку. Мені було б ніяково просити у незнайомця, щоб він мені щось купив, хоч він і притяг мене сюди сам. Я вирішила прислухатися до поради та почала протискати до невеликої зеленої барної стійки.

 Підійшовши до бармена, я подивилася за його спину на меню й нічого не змогла зрозуміти. Якісь каракулі. Ну, дійсно я ж в іншому світі! Напевно, й пишуть вони інакше. Стоп, а як же я тоді розумію їхню мову? Адже я точно розуміла, про що говорять ті чоловіки на вході. Та й проходячи повз якихось істот, чула уривки їхніх розмов. Я здивовано подивилася на бармена, а той  запитально скинув брову.

- Я вас слухаю, що будете замовляти? - Сказав він дзвінким, але приємним голосом.

 Я окинула його поглядом. У нього було біле коротке волосся, на брові виднівся невеликий шрам. Витягнуті наверх вуха симпатично стирчали по боках. Чоловік мав досить миловидне обличчя. Одягнений він був у чорний балахон. Він дивився на мене і посміхався чекаючі на моє замовлення. 

- Еее... - Я простягла червоні папірці, - Щось, що освіжає, без алкоголю, на ваш смак. - Додала я голосу трохи бархату, удала, що я фатальна красуня та вирівнявшись надала впевненості позі.

- Добре. - Взяв він гроші, кинув у касу й почав робити якийсь зеленуватий коктейль схожий на наш мохіто.

- Мила сукня! - Підморгнув він мені і я почервоніла.

 Я так і знала, що через нєї сильно виділяюся серед тутешніх відвідувачів.

- Люблю бунтарів. Адже дрес-код на сьогоднішню вечірку був: червоний, чорний, золотий на скільки я пам'ятаю. - Усміхнувся він мені.

- Так, мені не пасують ці кольори. - Сказала я перше що спало мені на думку й взяла гарний стакан, який бармен поставив переді мною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍