Читати книгу - "Пробуджені фурії"

відвідувачі в полі зору. Я опустився на стілець і скривився, ворухнувши переліченими бластером ребрами.

Суцільне лайно.

Не зовсім. Я намацав пам’яті через тканину кишені куртки. Я дістав те, по що прийшов.

Є якась причина просто не перерізати їм горлянки уві сні?

Вони мусили знати. Мусили бачити, що на них чекає.

Плекс повернувся зі склянками й дошкою втомлених з виду суші. З якоїсь невідомої причини він був задоволений собою.

— Слухай, Таку. Не переймайся через ті загони нюхачів. У синтетичному чохлі…

Я глянув на нього.

— Еге ж. Знаю.

— Ну і, знаєш, це ж усього шість годин.

— Плюс цілий завтрашній день, допоки рушить аероплав, — я підхопив свою склянку. — Я певен, Плексе, що тобі зараз краще замовкнути.

Він так і зробив. За кілька похмурих хвилин я зрозумів, що так мені теж не подобалося. В цій синтетичній шкірі я був страшенно сіпаний, смикався, наче з мене вивітрювався мет, не міг примиритися зі своїм фізичним аспектом. Треба було розвіятися.

— Ти давно знаєш Юкіо?

Він підвів понурий погляд.

— Я думав, ти хотів…

— Так. Пробач. Мене сьогодні підстрелили, і мій настрій від цього не покращився. Я просто…

— То тебе підстрелили?

— Плексе, — я виразно нахилився до нього через стіл. — Тобі, певно, не слід так підвищувати свій довбаний голос.

— Ой. Пробач.

— От скажи мені, — я розвів руками, — як у біса ти ще й досі залишився у справі, га? Ти ж начебто злочинець, божечки.

— Не за своїм вибором, — силувано сказав він.

— Ні? А як же воно тобі відбувається? У вас тут якась повинність чи весняний призов?

— Дуже смішно. А ти, мабуть, сам обрав військовий шлях, га? У довбаних сімнадцять стандартних років?

Я знизав плечима.

— Так, я зробив вибір. Військо або банда. Я вдягнув однострій. Платили краще, ніж за злочинні справи, якими я на той час займався.

— Ну, я ніколи не був у самій банді, — він вихилив свій напій. — Якудза про це подбала. Надто високий ризик зіпсувати свою інвестицію. Я ходив до хороших вчителів, проводив час у потрібних соціальних колах, навчився, як говорити і чинити, а тоді вони зірвали мене, неначе стиглу вишеньку.

Його погляд ліг на подряпану поверхню дерев’яного столу.

— Я пам’ятаю батька, — гірко сказав він. — Того дня, коли я отримав доступ до родинних стеків. Зразу після вечірки на честь мого повноліття, наступного ранку. В мене все ще голова гуділа, я був неначе варений, а до нього в кабінет прийшли Танаседа, Кадар і Хіраясу. Він плакав того дня.

— Цей самий Хіраясу?

Він похитав головою.

— Це його син. Юкіо. Хотів знати, як давно я знаю Юкіо? Ми виросли разом. Разом засинали на уроках кандзі, дурманилися одним таке, зустрічалися з тими самими дівчатами. Він поїхав з Міллспорта десь тоді, коли я почав практикуватися в ЦЛ та біотехнологіях, і за рік повернувся, одягнений у той гадський костюм. — Він підвів погляд. — Думаєш, мені подобається жити для виплати батькових боргів?

Відповідати начебто було непотрібно. І я не хотів далі про це слухати. Я потягнув ще трохи нерозбавленого віскі, уявляючи, на що воно було б схоже у чохлі зі справжніми смаковими рецепторами. Я махнув склянкою.

— А чого їм заманулося сьогодні прийти до тебе по переливання? Не може ж бути, що в тебе єдиний в місті апарат для перенесення цифрової людини.

Він знизав плечима.

— Щось у них обламалося. У них була власна установка, але вона забруднилася. Морська вода в трубках з гелем.

— Отака вона організована, ця злочинність.

Він глянув на мене ображено й заздрісно.

— А в тебе нема родини, га?

— Так щоб явної, то нема. — Це було різкувато, але йому не треба було знати найщирішу правду. — Якийсь час я був відсутній.

— Зберігався?

Я похитав головою.

— Був на іншій планеті.

— На іншій? А на якій?

Захоплення в голосі, ледве стримуване відгомоном виховання, не сплутаєш ні з чим іншим. В системі Блиск окрім Світу Гарлана більше немає населених планет. Обережне терраформування на Блискові-V на дальшій орбіті дасть корисні результати не раніше ніж за сторіччя. «На іншій планеті» для гарланітів означає міжзоряний голкокидок, коли полишаєш свою фізичну оболонку й перечохляєшся десь за кілька світлових років під чужинським сонцем. Усе це звучить дуже романтично, і в суспільній свідомості ті, хто літав голкокидком, отримують статус знаменитості, подібний до статусу земних пілотів у дні космічних польотів усередині планетної системи.

А той факт, що, на відміну від пілотів, цим пізнішим знаменитостям для подорожі гіперкидком не доводиться нічогісінько робити, той факт, що в багатьох випадках вони не мають жодних справжніх здатностей чи фізичних даних окрім самої слави гіперкидка, здається, не заважає їхньому тріумфальному завоюванню суспільної уяви. Звісно, стара Земля — це найвигідніший пункт призначення, але насправді байдуже, куди податися. Головне — повернутися. Це улюблений трюк для підвищення уваги до згаслих зірок експерій і розлюблених міллспортських куртизанок. Якщо якось вдається нашкребти на вартість кидка, можна більш-менш гарантувати собі роки хорошої й дорогої преси в іммерсивних журналах.

Звісно, все це не стосується посланців. Ми просто тихенько приходили, придушували якесь планетарне повстання, скидали якийсь режим, а тоді запихали на його місце якийсь більш дружній ООН варіант. Міжзоряна різанина і придушення заради загального добра — аякже — об’єднаного Протекторату.

Я такого більше не роблю.

— Був на Землі?

— І там теж, — я усміхнувся до своїх спогадів, що застаріли вже десь на сторіччя. — Земля — це яма під нужником, Плексе. Довбане статичне суспільство, гіперзаможний найвищий клас і забиті маси.

Він знизав плечима й похмуро потицяв паличками в суші.

— Схоже на наш випадок.

— Так, — я сьорбнув ще трохи віскі. Між Світом Гарлана і тим, що я бачив на Землі, було багато дрібних відмінностей, але мені було ліньки їх зараз описувати. — Влучно зауважив.

— І що ти там… От чорт!

На секунду я був подумав, що він просто не може впоратися з суші з пляшкоспина. Непевна реакція дірявого синтетичного чохла, або й просто моя вранішня втома. Аж за кілька секунд я підвів очі, прослідкував за його поглядом до шинкваса й розібрав, що там є.

На перший погляд жінка нічим не вирізнялася — струнка і впевнена з виду, в сірому комбінезоні й непримітному жакеті з високими плечима, з несподівано довгим волоссям і блідим, злинялим обличчям. Може, трохи різкувата в рухах як на екіпаж тральника. А вже тоді в очі впадало те, як вона стояла, трохи розставивши взуті в чоботи ноги, як тримала