Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Розділ 2

— Церемонію Поклику завершено, — оголошує худа суха старенька в тій самій синій формі. Ми якраз з Еллі встигаємо дійти до інших дівчат. У руках у старенької справжнісінька чарівна паличка, точніше, палиця — розмір у неї такий, як у пристойної качалки завдовжки та завтовшки. Напевно, сильну магію творити можна, такою палицею раз змахнути — і земля здригнеться!

От мені щастить! І магія тут є, і вбрання кумедні, і загадково все. А ще гарний замок — а в тому, що він гарний, я не сумніваюся. Так, може бути, що одна зала чудова, а за рогом розруха і ремонт, але... Є у мене відчуття, що це не той випадок.

Місцеві жителі загалом поки що справляють враження цивілізованих і — хоча б по мінімуму — вихованих. Еллі взагалі супермила дівчинка, явно вирішує взяти наді мною шефство і руку не відпускає. Хоча пальчики у неї трохи тремтять, хвилюється і поглядає на свого коханого.

Там-то є на що дивитися — у тій стороні. Кассіель не єдиний красень серед чоловіків. Якщо мені зір не зраджує, то там цілий букет різноманітних красенів — і зовсім гарненькі є, і мускулясті хлопці з качалки, і незадоволені сноби з кам'яними виразами обличчя. Хоча іссейла їм не переплюнути, той узагалі айсберг серед крижинок, стійко зображує меблі. А решта присутніх буравлять одне одного поглядами, особливо дістається чомусь чоловічої уваги мені та ще кільком дівчатам. Але здається, це більше пов'язано з одягом — ми троє в штанях. Тут таке не носять? От я реготатиму, якщо мої мішкуваті спортивні штані — це верх непристойності!

— Сейли, ласкаво просимо до Етарну, — я дивом не підстрибую на місці. Камінь розмовляє! — ...Нехай цей день стане для вас найважливішим у житті, не проґавте своє щастя, — подає голос іссейл.

Він виходить ближче до центру зали, так щоб усі його бачили, а на обличчі такий непроникний і холодний вираз, що ні про яке «ласкаво просимо» й мови бути не може. Якби на мені не були домашні штани на байці, я, сто відсотків, замерзла б! 

— Я, іссейл домену Етарн, підтверджую: церемонію Поклику завершено. Передаю вас, сейли, у руки Благого ордену. Якщо маєте побажання чи запитання — також звертайтеся до орденців.

Він різко вказує в бік худорлявої старенької і самоусувається — просто розвертається і швидким кроком йде із залу. Кхем, який добродушний господар! Спина рівна, кроки довгі, має бути гордий і мужній вигляд, але в мене стійке відчуття, що дехто просто тікає від зайвих розмов... Божечки, може, він тільки зовні вікова мерзлота, а всередині солодка зефірка?!

Звісно, я нічого такого вголос не вимовляю, навіть посміхатися не посміхаюся. От посміюся в чужому монастирі зі своїх жартів, а хтось образиться. А мені тут ще жити пару днів і потім додому повертатися. 

Тож я щипаю себе ще раз за стегно, щоб не втрачати зосередженості, і оглядаюся. Краще поки що перебувати мені в задумливому настрої і бути милою. А там вже і люди до мене потягнуться.

Тим часом виконавці того самого ордену розділяють нас на групи — чоловіків і жінок окремо. І судячи із зовнішнього вигляду та облич, перші — суцільно місцеві, а от другі... Хтось із дівчат вбраний так, ніби знав про якусь церемонію. А хтось як я — у звичайному, якщо не сказати гірше, робочому одязі. Одна дівчина взагалі з пензлем у руках, у легкій сукні та фартусі, забрудненому фарбами, явно ж витягли з-за мольберта.

— Мене кличуть просто Лендос, в ордені немає сейлів і панів, — старенька каже досить голосно, звертаючись до всіх нас. — Подальший відбір відбуватиметься під наглядом Благого ордену, тож нагадую... Сейли, — різкий погляд у бік чоловіків, — тиск, підкуп, погрози, примус ментальний і фізичний — суворо заборонено. Тяжіння Поклику обрало вам ідеальну кандидатуру, але це не означає, що сейла не має своєї думки чи вподобань. Будьте терплячими і прийміть будь-який вибір вашої сейли.

О як! Я очима, звісно, клипаю, але на відсутній вус мотаю. Тут що, і справді наречені? Якась церемонія вирвала дівчат зі звичайного життя?

— Пройдіть за нами, шановні сейли, — це вже нас зазивають двоє орденців. — Домен Етарн надав вам чудові апартаменти. Зараз вам потрібен відпочинок... Рекомендується навіть сон.

— Який сон? Ранок же, — нервово сміється хтось. Поруч зі мною ще двоє дівчат кивають.

— У кого ранок, а хто вечеряти збирався, — кажу я не так щоб голосно, але чомусь на мене обертаються всі. І якщо орденці одразу ж починають запевняти, що і їжу нам нададуть, і взагалі в Етарні такі вмілі кухарі працюють, що страву навіть з тарілкою з'їсти захочеться, все найсвіжіше, ще нещодавно бігало, і зручності на найвищому рівні, ніяких проблем, хоч зірку з неба, то половина з дівчат-наречених витріщається на мене, як на диво дивовижне.

— Як... на вечерю... у цьому?! — в очах найсміливішої такий шок, ніби я прийшла гола на дитяче свято. Вона ще ручкою робить жест навколо голови. А, це вказівка, що замість зачіски в мене косий кудлатий хвіст. Ну звісно, у кого яка вечеря може бути! Цілком реально, що під своєю вечерею вона має на увазі щось пафосне з десятком різних страв, а не мою піцу з духовки. Ось тільки я вже не стримуюся, фиркаю:

— А що, пишна спідниця і корсет якось покращують травлення?

— Арато, де твоє співпереживання? Видно ж, що ця нещасна багато чого перенесла, — з псевдотурботою тицяє брюнетка в мереживах свою подругу Арату, чи навпаки — не зовсім подругу, в бік ліктем і вже лагідно посміхається мені: — Таке щастя, мабуть, вирватися зі злиднів і стати сейлою, так?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍