Читати книгу - "Подолати страх близькості, Ілсе Санд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ще один спосіб, у який люди намагаються досягнути безпеки, — це спроби самим стати «правильними». Більше про це далі.
Намагання бути «правильною людиною»
Багато людей усе життя намагаються бути достатньо хорошими. Для більшості з них це означає бути настільки хорошими, щоб не отримувати відмов. Щоб їх точно любили завтра і завжди. Цей проект приречений на поразку від самого початку.
Бути достатньо хорошим, щоб убезпечити свої відносини, — це ілюзія. Такої гарантії не існує.
Ніхто не може знати напевне, що той, кого він любить, не змінить своїх смаків або свого напрямку в житті. Тому що життя — це рух. Ми постійно живемо в процесі змін, і потрібно не боятися бути тут і зараз та пливти за течією.
Якщо ви намагаєтеся грати роль «правильної людини», вам буде важко досягнути справжньої присутності, адже хороший, життєдайний контакт з іншою людиною виникає тоді, коли обидві сторони готові стояти за себе в будь-яких обставинах.
Як ми вже побачили, люди можуть використовувати багато несвідомих стратегій, щоб уникнути смутку і болю. На жаль, ці самі стратегії часто змушують нас уникати речей, яких ми найбільше прагнемо. Далі ми розглянемо стратегію самозахисту, яка часто лежить в основі інших.
Чимало людей занадто прикрашають внутрішній образ своїх батьків і дитинства. Якщо ви вважаєте своїх батьків ідеальними постатями, а не звичайними людьми, якими вони є або були, ви віддаляєтеся від дійсності та ускладнюєте собі цим життя.
Розділ 5. Ідеалізація батьків
Деякі люди дуже прикрашають спогади про своє дитинство і батьків. Коли Айріс уперше прийшла на сеанс психотерапії, вона була впевнена, що в її батьківському домі не було жодних проблем.
«Я не розумію, чому моє життя таке важке, адже в мене було чудове дитинство. Мої батьки дуже мене любили. Мама була домогосподаркою. Вдома завжди хтось був присутній. Там було дуже безпечно. Всі свої дитячі роки я провела в цілковитій безпеці. Мені ніяково від того, що я зараз у вас на прийомі. Про це ніхто не знає — і насамперед мої батьки нізащо не повинні дізнатися».
Ні в кого дитинство не було винятково хорошим. Ідеальних батьків не буває, і всі ми зазнали шкоди більшою або меншою мірою. Деякі люди думають, що в їхньому дитинстві було тільки хороше.
Зі свого досвіду можу сказати, що існує зв’язок між тим, як часто людина використовує позитивні прикметники для опису свого дитинства і батьків, і тим, наскільки нещасливою вона насправді була. У випадку з Айріс під час психотерапії ми з’ясували, що в дитинстві їй бракувало любові та щирого інтересу.
Людям, у яких дитинство було переважно хорошим, немає потреби на цьому наголошувати. Вони говорять про батьків з теплом і вдячністю. Їм легко розповідати про те, що було добре, а що — погано.
Клієнти, які наполягають, що їхнє дитинство було виключно хорошим, часто наводять такий аргумент на користь беззаперечної зразковості свого батька або матері: «Він (вона) завжди виявляв(-ла) великий інтерес до мене». Це дає нам привід обговорити, що означає «інтерес» у стосунках між батьками й дітьми.
Можна виділити два види інтересу. Можливо цікавитися тим, як ідуть справи у певної людини. Наприклад, я можу виявляти інтерес до успіхів свого партнера, тому що це впливає на мій настрій, фінанси та соціальний статус. Усі батьки зацікавлені в тому, щоб у їхньої дитини все складалося добре. Тоді вони можуть почуватися хорошими батьками, радіти щастю дітей і пишатися ними. Іншими людьми можна цікавитися так само, як ви цікавитеся речами, що вам необхідні для певної мети.
Щира турбота про внутрішні почуття вашої дитини (або партнера) має інакший вигляд. Бути зацікавленим у тому, щоб якомога краще зрозуміти іншу людину, прагнути вивчити і дослідити її унікальну особистість, стежити за її внутрішнім життям заради неї самої та на її умовах — це зовсім інше, ніж мати особистий інтерес.
Після багатьох сеансів одна клієнтка сказала мені: «Тепер я розумію, що росла, як якась річ. Нікому не було цікаво вивчати моє внутрішнє “я”. Ніхто не запитував, чого я хотіла в душí, на що сподівалася. Мої батьки поводилися так, наче заздалегідь знали — без жодного дослідження, — хто я. І я намагалася бути такою, якою вони вирішили мене бачити».
Поступово вона змогла пригадати й відчути самотність, що супроводжувала її в дитинстві, та оцінити виконану роботу: по-перше, вона перестала намагатися бути такою, якою її сприймали батьки, а по-друге, з’ясувала, ким є насправді.
У ході психотерапії одна жінка з болем усвідомила, наскільки керувалась особистим інтересом у вихованні дитини. За її словами: «Коли я стала матір’ю, то дуже боялася, що роблю щось неправильно. Дивлячись на свого сина, я затято шукала відповідь на питання, яка з мене матір. Якщо він сумував, для мене це означало, що я недостатньо хороша і не можу бути поруч із ним у смутку. Натомість я шукала тисячі способів його розвеселити. У мене залишалося мало сил на те, щоб цікавитися його внутрішнім “я” заради нього самого».
Коли я обговорюю з клієнтами їхнє дитинство, вони часто зациклюються на своїх батьківських рисах і дуже засмучуються через виявлені недоліки. Часто це є формою самозахисту, намаганням не помічати вад своїх батьків, — зрештою, краще зосереджуватися на власних промахах (ця одержимість супроводжує їх усе життя). Таким чином вони намагаються на певний час захистити внутрішній образ своїх мами й тата, тому що, хоч і зрозуміли, що батьки були не такими вже й ідеальними, це дрібничка порівняно з вадами клієнта!
Це не означає, що не варто аналізувати свою батьківську функцію та використовувати отримані знання для покращення стосунків із дітьми. Перш ніж зануритися у відчуття провини, важливо пам’ятати, що ідеальних батьків не буває і жодній дитині не вдасться уникнути подряпин та синців. І це добре. Подряпини та синці часто створюють хороші можливості для зростання. А певні труднощі для дітей і молоді корисні. Вони допомагають ставати більш зрілими, розвивати ті сторони своєї особистості, які за інших обставин були б приспаними.
Насправді це видатне досягнення — створювати для наших дітей кращі умови, ніж були в нас, адже найважче давати те, чого ми самі недоотримали. Якщо нам це вдасться, ми залишимо по собі хороший слід. Але вірити, що ви можете виховувати дітей абсолютно правильно, — це шлях до невдачі і кризи, яка настане після зіткнення з реальністю.
Коли я ставлю під сумнів образ батьків, який мені змальовують клієнти, вони часто дратуються та непокояться. Навіть розмови про це бувають дуже неприємними. «Я почуваюся таким(-ою) нелояльним(-ою)», — часто кажуть мені в цьому контексті. Ми зачіпаємо небезпечну сферу. Ідеалізація батьків нерідко є одним зі стовпів наших стратегій самозахисту.
Чому б нам не залишити ідеалізацію батьків у спокої? Тому що вона має високу ціну. Якщо ви не можете
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подолати страх близькості, Ілсе Санд», після закриття браузера.
