Читати книгу - "1793"

значить «мужчина», якщо не помиляюся, так що цілком підійде.

Вінґе повернувся до Карделя.

— Карл?

Мікель поряд з мерцем дедалі більше поринав у спогади.

— Так. Карл. Карл Юган.

Швальбе усміхнувся їм, показуючи гнилі коричневі зуби.

— Добре. Ну, то доброї ночі вам, і щоб ви все дізналися, що хотіли. Пане Вінґе, пане…

— Кардель.

Швальбе ступив крок до дверей, зупинився, повернув голову й через плече докинув:

— Пане Карле Югане.

І пішов між трунами, посміхаючись. Вінґе з Карделем залишилися вдвох у світлі лампи. Вінґе підняв край покійникового вкривала. Їхнім очам відкрився обрубок стегна десь на долоню довжиною. Сесіл знову повернувся до Карделя.

— Підійди. Скажи, що ти бачиш.

Отак лише обрубок справляє на Карделя тяжче враження, ніж весь труп, як він його запам’ятав. З першого погляду навіть не міг би сказати, чи той шматок — частина людського тіла.

— Обрізана нога? Тут небагато скажеш.

Вінґе замислено кивнув. Через його мовчанку Карделеві здалося, що він виставив себе дурнем, і це його розлютило. Здавалося, ця ніч триває вже кілька років, і кінця-краю їй немає. Вінґе, не зводячи очей з Карделевого обличчя, показав рукою на його лівий бік.

— Бачу, що й тобі бракує однієї кінцівки.

Кардель завжди намагався приховати свою ваду. Він багато тренувався, щоб інвалідність не впадала у вічі. Здалеку буковий протез дуже схожий на здорову руку, а тримав він його здебільшого за спиною. Якщо не надто розмахувати лівою рукою, звіддалік мало хто помітить, особливо незнайомець. Особливо вночі. Мікелеві залишилося лише кивнути.

— Мені шкода.

Кардель голосно пирхнув.

— Я прийшов по загублені гроші, а не по співчуття.

— Зважаючи на те, яке бридке тобі ім’я короля Ґустава, припускаю, що руку ти втратив на війні?

Кардель знову кивнув, після чого Вінґе повів далі:

— Я про це сказав лише тому, що ти, виходить, знаєш про ампутації значно більше за мене. Можеш зробити ласку й ще раз глянути на цей обрубок? Що ти бачиш?

Цього разу Кардель уважніше роздивився ампутовану кінцівку, досі обмазану глиною, хоч тіло вже й помили, і навіть з милом.

І тут йому сяйнуло. Це ж очевидно, як він раніше цього не побачив?

— Це не нова рана. Вона вже затяглася.

Вінґе кивнув на знак згоди.

— Отож. Коли знаходимо тіло в такому стані, одразу припускаємо, що ушкодження стали причиною смерті або вбивця їх завдав, щоб позбутися доказів. Але тут інакше. Я не здивуюся, якщо всі чотири кінцівки такі.

Вінґе показав рукою на інший бік лави, Кардель підійшов, разом вони підняли з трупа накидку і відклали на край. Від покійника пахнуло солодко-кислим смородом смерті, від якого Вінґе затулився хустинкою, а Кардель — рукавом.

У Карла Югана не було ні рук, ні ніг — відрізані майже біля самого тулуба, так близько, як була змога маніпулювати ножем і пилкою. Обличчя без очей — очні яблука вийнято з очниць. Тіло змарніле, ребра стирчать. Живіт роздуло гнилісними газами, пуп вивернутий назовні, але трохи нижче кістки таза обтягнуті шкірою. Грудна клітка вузька, як у молодої людини, кістяк якої ще не сформувався остаточно. Щоки запали. З усієї колишньої людини у найкращому стані залишилося волосся. Після того як труп обмили з милом, світлі кучері просто сяяли на дошках лави.

Вінґе зняв лампу з гака й підніс, щоб уважніше оглянути останки. Поволі обходив лаву, роздивляючись цю химеру.

— Жане-Мішелю, під час війни ти мав бачити багато вийнятих з води тіл.

Кардель кивнув. Він не звик до такого — об’єктивного й раціонального вивчення мертвого тіла. Нервове напруження розв’язало йому язика.

— Багатьох із загиблих у Фінській затоці до берега прибило тільки восени. Ми їх знаходили під стінами фортеці Свеаборґ. Усіх, кого не звалила лихоманка, послали виловлювати їх з води. Риба й краби пооб’їдали з них все, що могли. Часом деякі рухалися, то було найстрашніше. Ще й звуки якісь видавали… Ніби стогнуть. А всередині вугрів повно, і коли тіла виймали, вони так знехотя виповзали, бо їм жерти завадили, бачте…

— А якщо порівняти нашого Карла Югана з тими?

— Не схожий. Ми часто виймали трупи й того ж дня, коли вони попадали з палуби. Тіла були бліді, вимочені, зморщені. От на таких схожий. Думаю, Карл Юган не довго плавав Фатбуреном. Може, кілька годин. Скидається на те, що у воду його кинули, щойно стемніло.

Вінґе замислено кивнув.

— Скільки гоїлася твоя рука?

Кардель якусь мить подивився на Вінґе, потім зважився:

— Подивімося разом, щоб мали однакове уявлення.

Вінґе допоміг Карделеві засукати рукав камзола на простягнутій лівій руці, оголивши місце, де протез ремінцями причеплений до ліктя. Кардель звично послабив зав’язки й вивільнив руку з дерев’янки, що залишилась у Вінґе під пахвою. Мікель показав йому куксу:

— Ти вже бачив, як ріжуть людське м’ясо?

— Ніколи на живій людині. Тільки раз був на лекції в анатомічному театрі, де хірурги розітнули жіноче тіло.

— Мою операцію важко назвати прикладом, на якому варто вчитися. Боцман відрубав мені понівечену частину, але коли я дістався до фельдшера, йому довелося відрізати вище, щоб не було гангрени. Пацієнта прив’язують ланцюгами, обмотаними шкірою — щоб коли буде смикатися, не покалічив хірургів, та й себе ще більше. М’які частини ріжуть ножем, кості — пилкою. Кому пощастить, тому заллють кілька склянок сивухи, він і вимкнеться. А я мав честь витримати все тверезим… Великі жили треба швидко перетискати, а якщо затискач зіскочить — кров фонтаном летить на пів кімнати, я бачив. Так швидко втрачаєш багато крові й зомліваєш. Якщо все пройде добре, врятують тобі ще шматочок шкіри, щоб вистачило закрити місце відрізу, і пришиють голкою просто до живого м’яса. Бачиш, ось шрам у вигляді півмісяця, і видно ще цятки, де голка проштрикувала. Якщо рука не загниє, то лишається чекати. Може, нова виросте…

Кардель посміхнувся Сесілу, який уважно його слухав.

— Ти знаєш усі стадії гоєння на власному досвіді, нікому такого не побажаєш. Але… Можеш спробувати визначити, коли Карлу Югану відрізали кінцівки?

— Дай-но лампу.

Тепер Карделева черга обійти покійника навколо. Біля кожного кута лави він нахиляється і, зморщившись, оглядає одну за одною кукси.

Затулити носа не може, бо здоровою рукою тримає лампу. Дихає ротом. Кожним видихом намагається витиснути гниле повітря з легенів.

— Наскільки я можу оцінити, праву руку відрізали першою. Потім ліву ногу, ліву руку й останню — праву ногу. Думаю, правої руки немає вже десь три місяці, бо рана в Карла Югана вже схожа на мою. Права нога… Її немає, може, десь із місяць. Рана загоїлася незадовго до його останнього плавання.

— Отже, чоловікові по черзі відрізали руки й ноги.