Читати книгу - "Пазурі Дракона, Kira Night"

 

Джай взяв себе в руки і підвівся, не перестаючи дивитися на мене.

Посадити б тебе на ланцюг у казематах… – тихо пробурчав він. І не мрій! - відповіла я з смішком. - Хто ж тоді тебе діставатиме?

Піднявшись з підлоги, я розім'яла шию і озирнулася.

А де мої речі? Мій рюкзак? - запитала я. Навіщо вони тобі? – Джай усміхнувся. - Знову спробуєш втекти? Обов'язково! Але не зараз. То де мій рюкзак? - з усмішкою відповіла я.

Джай підійшов до шафи, дістав звідти мої речі та кинув мені. Швидко відкривши рюкзак, я посміхнулася, діставши звідти лептоп. Включивши його я поставила комп'ютер на столик і почала перевіряти замовлення та внутрішні програми.

Що робиш? - запитав у мене Джай через пару хвилин, допиваючи віскі з келиха. Відключаю розсилку твоєї бази конторами, які хочуть вашої смерті. - швидко відповіла я. Що? - Джай поставив келих на стіл і підлетів до мене. - Що ще за розсилка?! А що, це підстраховка, на випадок, якщо ви захочете мене вбити чи викрасти - я знизала плечима, глянула на нього і побачила злий погляд з вогнем в очах. – Що? Якби я не підтвердила авторизацію - розсилка пішла б через 6 місяців і сюди з'явилася б армія зі збірної солянки бандитів з усього світу. Кіррррррррааа…. - прогарчав Джай. Та все, вгамуйся, вже скасувала. - кинула я і залізла в реєстр замовлення.

Пару хвилин переглянувши нові заявки та перевіривши оплати я раптом почула зле сопіння Джая у себе за плечем.

Ну що зноооову? - запитала я, обернувшись на нього. Кірочка ... - вкрадливо почав він, гладячи мене по волоссю і прогорнув сторінку з виконаними замовленнями нагору, до старих заявок, які були близько 40 років тому, час від часу зупиняючись на деяких замовленнях і переглядаючи їх. Що? – я дивилася то на нього, то на екран. На небезпечних людей ти працюєш... - тихо сказав він. Це не новина. - знову повернулася до комп'ютера я. Мене наймали тебе вбити. Одинадцять разів. А, ні, з урахуванням цих – тринадцять. - Він серйозно глянув на мене. І як, вийшло? - всміхнулася я. Взагалі-то так. Я вбив тринадцять людей, які під тортурами зізналися, що вони це ти. - він дивився на мене не кліпаючи. Ех, усьому тебе вчити треба. Неправильно катуєш значить. - я засміялася і закрила екран ноута. Закінчила? - запитав у мене чоловік, глузливо піднявши брову. - Статус у Фейсбуці не забула поміняти? Ага, написала, що я в заручниках і вказала цю геолокацію. - всміхнулася я. - Так що тепер? Завербуєш мене назад у свій бойсбенд? А хочеш? – спитав він. Я працюю сама. – коротко відповіла я. - Але я б тут затрималася на якийсь час. Чому? - спитав він, посміхаючись. – Недостатньо інформації вкрала? Та ні, за три роки достатньо… - я задумлась, як би мені пояснити Джаю, що я дійсно хочу дізнатись свого дядька краще.. Ні, все ж простіше віджартуватися. - Мені подобається твоя політика та робота команд. Та й залишилися тут у мене кілька друзів. - задумливо відповіла я. Правда? І хто ж це? - він посерйознів. А все тобі розкажи! - я засміялася. То що, тільки через моє чуйне керівництво та друзів залишишся? - він хижо оскалився, показавши ікла. Подобаються мені твої тренувальні майданчики і я давно маю ідеї як можна модернізувати ваше спорядження. - відповіла я і повісила на пояс свої ефеси. - Але я не буду твоєю підлеглою. Це ще чому?! - він засміявся. - Взагалі це моя база і мої команди! Я не звернена. І не просто людина. Я працюю тільки сама і залишуся, якщо ти ставитимешся до мене як до рівної. - серйозно відповіла я. А ти думаєш, що я тебе відпущу після того, як знайшов через тисячу років? - з усмішкою спитав він. А ти гадаєш, що зможеш мене втримати? - глузливо запитала я.

Пару хвилин дивлячись в очі один одному Джай таки здався.

Добре домовились. За інших я ставитимуся до тебе як до рівної, але якщо в мене будуть до тебе питання.. - він глухо загарчав. - Розбиратимемося наодинці. Домовилися. - з усмішкою відповіла я, підійшла до нього і цьомнула в щічку, обійнявши за шию. Джай на пару секунд завмер, але потім ніжно обійняв мене за талію. Я сумував. – з усмішкою відповів він. Я теж.