Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

- Тато дав завдання за мною стежити? Тренер якось погрожував, що буде. Треба ж, донечку не пошкодував, - з підозрою мружиться футболіст.

- Ні, ніяких завдань не отримувала.

- Тобто, сама переслідуєш?

Замість того, щоб загорнути його відповіддю в тісто і розкачати по такій-то доріжці, я думаю, яким чином з'ясувати, чи є зоряна пляма на його міцній дупі... Зовсім здуріла, їй богу.

- Ні, не переслідую. Та якщо тобі потрібно буде зробити укол, то я вмію. Хочеш, дам телефон?

Здається, Ведмедю потрібен не укол, а щелепу допомагати підбирати. У нього очища викотилися та заблищали похмурими смарагдами.

- Послухай, Аліно. Ти... е-е-е... гарненька дівчинка. Але я б тобі не довіряв свою дупу. Щойно ти мало не поцілувала мою тачку взасос. До того ж ти донька тренера, ще маленька для мене.

Та щоб йому! Скільки слів через якийсь укольчик.

- Не думай, що я чіпляюсь. Як члену футбольного клубу запропонувала, от і все. Звичайні послуги. Так всі роблять!

- А чому мені раніше адміністратори не пропонували?

Пф!

- Думали, сам здогадаєшся, - хвацько брешу.

- Все, Аліно. Я вже сказав свою думку. Тобі не отримати мій зад!

Мало того що нахаба і Ведмідь, ще й жадібний який. Підтискаю губи від образи. Міша різко розвертається йти. Але хіба можу спокійно дивитися на заборонене місце нижче ведмежої спини, яке від мене з кожним кроком віддаляється.

- Хоча б скажи, чи немає у тебе випадково зірки…

Обриваюся на півслові. Збиралася хоч якось віддалено запитати і перевірити реакцію. Раптом там немає у нього нічого цікавого? А я вже подумки джинси з Ведмедя здираю.

Нічого не питаю, помічаючи, що передні пасажирські дверцята відчиняються. Виходить з машини білявка в топіку і стильних штанах, вся така з себе. Побачивши мене, відразу кривиться.

- Міш, це хто взагалі? - тицяє зневажливо пальчиком.

- Працює в футбольному клубі адміністраторкою, - байдуже відповідає Ведмідь.

Білявочка невдоволено хмуриться.

- А, ну ти ж не на роботі. То гуляй, адміністраторко, не затримуй. Ми повечеряти збиралися.

Дивлячись на парочку, складно зрозуміти. Будуть їжею вони вечеряти або одне одним.

- Гарного вечора, - кидаю їм, швидко сідаючи на свій байк.

Так неприємно раптом стає. Різко захотілося не вірити в ніякі передбачення. Дурниці це все. Немає доленосних знаків. Мене бабусі розіграли. І те, чому не виходить знайти коханого хлопця, теж цілком зрозуміло. Де ж його знайти? Куди не поїду, то цапи, то ведмеді, а то і недоумки з бажанням лише роздягнути.