Читати книгу - "Осінній Страж, Анна Потій"

— Я пізно заснула, тому й спала до обіду. Послухай, Рейлане, я дещо дізналася…

Майра докладно розповіла Рейлану і про нічний візит на пагорб, і про записи в бабусиному зошиті. З кожним словом Майри Рейлан виглядав все більш стривоженим.

— Я думаю, що причина хвороби наших жителів криється у діях Осіннього Стража. Він витягує енергію з людей, щоб отримати більше сил, які допоможуть йому вирватися з ув'язнення. Сьогодні вночі я піду на пагорб, щоб зробити яскравішими вогні в наших ліхтарях. Це має допомогти. Мені здається, що слабнуть ті люди, чиї ліхтарі майже згасли.

— Я піду з тобою! — рішуче заявив Рейлан.

— Я думаю, тобі краще залишитися з батьком, Рейлане, — лагідно заперечила Майра. — Я впораюся сама.

— Ні, я не дозволю тобі самій протистояти злому духу! Я йду з тобою, Майро. Не обговорюється. Разом ми швидше відновимо згаслі вогні.

Майра здалася. Нехай вона й не хотіла втручати Рейлана в її битву з Осіннім Стражем, вона не могла зупинити його. Рейлан все одно піде з нею, якщо він так вирішив. Вони домовилися зустрітися на полі біля підніжжя пагорба одразу після заходу сонця.

Ніч плавно опустилася на село Лоремонт, коли Майра та Рейлан зустрілися біля пагорба, готові протистояти Осінньому Стражу. Вони підносили зачаровані свічки, які не гасли від поривів вітру до кожного згаслого гарбузового ліхтаря. Закінчивши запалювати ліхтарі на полі, Майра з Рейланом піднялися на пагорб і продовжили свою справу там. Але тільки-но перший вогник спалахнув, зловісний дух підняв густий, темний дим, наче хапався за кожен промінець світла, намагаючись його загасити. Вітер налетів з новою силою, свистячи між деревами і обдаючи двох друзів крижаними поривами, ледь не збиваючи з ніг, але вони не збиралися здаватися. Їхні пальці тремтіли, але вони продовжували один за одним запалювати ліхтарі, знаючи, що це — їхній єдиний захист. У кожному вогнику був їхній виклик духу, їхня рішучість, і з кожним світлом, що спалахувало, його дим відступав, тремтячи перед їхньою впертістю.

— Я знищу всю твою сім'ю, зраднице! — прокричав Осінній Страж, коли Майра опинилася зовсім близько від нього. — Я вирвуся зі свого ув'язнення і тоді ти пошкодуєш, що пішла проти мене! Я пропонував тобі силу, Майро, але ти відмовилася. Ти вічність шкодуватимеш про свою помилку, ти благатимеш мене про пощаду, але я насолоджуватимуся твоїми муками. У тебе є останній шанс врятувати себе та свою сім'ю. Зупинися зараз, Майро, і простягни мені руку! Я наділю тебе силою.

— Мені не потрібна твоя сила, — Майра була сповнена рішучості. — Я не хочу бути злом.

— Тоді твоя сім'я загине, а ти вічно страждатимеш!

— Я тебе не боюся, Осінній Страже, — тихим, але впевненим голосом відповіла йому Майра, запалюючи яскравіше останній ліхтар — свій. — Ти мене не переможеш.

Майра відчула, як невидимі руки злого духа знову схопили її, намагаючись утримати на місці, але цього разу у нього нічого не вийшло. Майра вірила в свої сили і не збиралася здаватися. Вона прочитала старовинне заклинання, яке знайшла в бабусиних записах, і воно спалахнуло в повітрі красивим рослинним візерунком золотистого кольору, розвіявши своєю магією ту, що створив Осінній Страж. Він більше не міг утримувати Майру, але вона знала, що заклинання довго не триватиме і, схопивши Рейлана за руку, поспішила вниз з пагорба.