Читати книгу - "Право на смерть , Oleg Poroshok"

Розділ 6. Вибір за кожним

Нове суспільство було вразливим. Безсмертя стало як благословення, так і прокляттям. Технології, що дозволяли людям жити вічно, піднесли цивілізацію на небувалу висоту, але водночас створили глибоку моральну прірву між тими, хто мав право на безсмертя, і тими, хто не мав. Для багатьох цей привілей став обтяженням. Люди почали шукати спосіб завершити свої безсмертні дні без потреби чекати природної смерті. Вони шукали вихід через самоусунення від світу або вибір на користь природного старіння.

Вадим, як політичний лідер, зіткнувся з важким рішенням: як керувати суспільством, що тепер опинилося на межі морального та технологічного краху? Юлій, зі свого боку, вже не тільки був науковцем. Він став одним із головних радників, розробляючи нові технології, які допомагали людям здійснити вибір: жити чи померти природним шляхом. Але це рішення було набагато складніше, ніж будь-яка технічна задача.

З кожним роком усе більше людей відмовлялися від еліксиру. Вони не могли більше витримувати тривалості існування без чіткої мети, без можливості досягти завершеності своїх життєвих шляхів. Вони відчували, що безсмертя без смислу призводить до моральної деградації, знижує значення життя.

Вадим і Юлій почали працювати над новим планом, який мав би надати можливість кожному вибирати: чи залишатися вічно живим, чи віддати своє право на безсмертя на користь інших, хто потребує цього більше. Кожен мав можливість вирішити сам, чи варто жити без кінця, чи варто відмовитися від безсмертя, щоб дати шлях новим поколінням.

Завдяки новим технологіям стало можливим не тільки безсмертя, але й повне оновлення — можливо було обирати, чи зберігати свою особистість і спогади, чи відправитися у нове тіло, повністю розпочинаючи нове життя. Це був ще один механізм для тих, хто відчував, що старі стосунки, старі ідеали вже не відповідають реальності.

Юлій розробив систему "переродження". Вона давала змогу людині повністю переродитися в новому тілі, зберігаючи лише відбитки своїх спогадів та досвіду, а не саму суть особистості. Це давало шанс на нову можливість, новий старт і нові прагнення. Але разом з тим виникало питання: чи можна це вважати справжнім життям? І чи було морально правильно дозволяти таким чином забувати все, що було, навіть якщо в цьому була певна етична чистота?

Це стало одним із найскладніших питань, з яким зіткнулися Вадим і Юлій. Вони почали відчувати себе по той бік моралі, коли кожен вибір ставав важким і двозначним. Вибір між безсмертям і природним смертним шляхом, між можливістю жити вічно і бажанням померти, стали дилемами, що стояли перед кожним.

Саме тоді Юлій вперше звернув увагу на низьку моральність деяких інших цивілізацій, які намагалися підкорити людство. Вони не розуміли, що без моральних принципів суспільство не може існувати довго. Їхня мораль була порушена, а ставлення до безсмертя і життя — спотворене.

Кожен із цих ворогів вважав, що сила може визначати все, і що безсмертя — це просто інструмент для досягнення влади, а не дар, який потрібно використовувати відповідально. Вони шукали лише технічні способи, щоб підкорити людей, позбавити їх волі. І саме тому Юлій і Вадим зрозуміли, що справжній ключ до виживання не в технологіях, а в моралі.

У відповідь на ці загрози вони створили нові механізми, які дозволяли не тільки захищати, але й навчати: за допомогою нових технологій вони змогли показати людям, що моральні принципи є тією силою, що дає їм право жити вічно. Це не було простою боротьбою за життя. Це була боротьба за розуміння того, що життя має сенс тільки тоді, коли воно служить високим цілям.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍