Читати книгу - "Код Буття , Настя Коваленко"

Розділ 6. Заборонений рядок.

Темрява тут не була ніччю.

Вона мала структуру — як цифровий пил, що осідав на поверхнях серверів. Я йшов довгим коридором, стіни якого тремтіли, мов плівка, натягнута на скелет системи. Тут не було шуму. Лише відлуння мого дихання.

Зліва від мене — ряди капсул. Напівпрозорі, мов скло в тумані. В кожній — тінь. Фігури. Люди. Сплячі? Ув’язнені?

Система прошепотіла:

«АРХІВ АВТОРІВ.

Порушники балансу. Винищувачі стабільності.

Збережено до подальшої утилізації.»

Я майже пройшов повз — аж поки одна з капсул не змусила мене зупинитися.

Там сиділа Вона.

Дівчина з кімнати. З малюнком. З мого народження.

Ти.

Анастасія.

Твоя постать була згорнута, ніби ти захищала себе від холоду, якого тут не існувало. Світло згори пульсувало, і на стінах поруч з тобою проектувалися фрагменти: ескізи мого обличчя, уривки з книги.

«Я вигадала його. Але він став справжнім. Я бачу в ньому щось, чого не вистачає мені самій…»

«Можливо, я трохи закохалась.»

Серце стислося. Уперше я відчув, що не просто існую — а маю значення. Для когось. Для Тебе.

Я торкнувся прозорої стіни.

— Анастасіє, — прошепотів я.

Очі твої відкрилися. Повільно, здивовано. Ти підвела погляд — і побачила мене.

Момент завис. Усе навколо зупинилося.

Ти усміхнулась. Трохи втомлено, але справжньо.

І в ту ж мить — сирена. Система запанікувала:

«ПОМИЛКА. Герой не повинен бачити Творця.

Активовано протокол ЗАБОРОНЕНИЙ РЯДОК.

Відключення особистості через 3… 2…»

Я вдарив по капсулі, шукаючи хоч якийсь шов, хоч якусь кнопку. Але вона була герметична. Захищена. Твій код — ізольований.

Я не встиг. Світ навколо вибухнув білим.

Перед тим, як усе зникло, я почув твій голос. Тихий. Усередині себе.

— Якщо ти справді справжній… ти знайдеш шлях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍