Читати книгу - "Бурштин"

Бодею, тим часом облапав його наплічник, одразу зрозумівши, що там не картопля.

– Ану знімай! – Гвардієць миттю настовбурчився й перехопив свій укорочений «калаш».

Сашко підкорився, водночас гарячково обмірковуючи, у який бік стрибнути при нагоді. Глянув на Галину, потай моргнув. Дівчина одразу все зрозуміла.

– Ого, та тут цілий мішок бурштину! – Бодя пошурував у карманах наплічника й видобув звідти пластикову картку.– І водійське посвідчення є. Зараз подивимося… Зарванець Олександр… Оце так вилов! Коль, швидше дзвони шефу! Здається, він давно хоче саме цього хлопця побачити.

– А в чому справа? Я ж збирав камінці, як і всі.

– Не розмовляти! Тут чи не через тебе справжній бунт у селі, а ми мусимо в цьому гівняному лісі комарів годувати… Руки за спину! Уперед! – скомандував Коля.

– Хлопці, може, беріть мішок, а ми собі підемо?

Бодя завагався.

– Коль, він, здається, діло каже. Візьмемо і з кінцями, нікого не бачили. Виникнуть проблеми – знайшли наплічник, і квит.

– Беріть, хлопці! – підтримала Сашка Галя.– Ми собі ще назбираємо.

– Е, ні, ти ж знаєш майора. Якщо дізнається – голову знесе. Та й де подіти таку силу бурштину, тут покупця треба мати. Почнеш шукати – засвітишся. Шеф усюди своїх людей має. Ти як хочеш, а я доповідаю!

Гвардієць дістав мобільний, натиснув виклик. Розмова була короткою.

– От бачиш: обіцяє відпустку й преміальні,– кинув напарникові Коля. Повернувся до затриманих, рявкнув: – Чого стоїмо? Ану пішли! І наплічник візьми! Що, я тобі таку вагу тягтиму?

Солдат ткнув дулом у спину Сашка. Той нахилися, підхопив ношу.

«Може, зараз,– майнуло в голові.– Гепнути сопляка наплічником, вибити зброю – і в кущі. Але ж Галя… Чи зуміє вона скористатися нагодою? До того ж той, другий, надто далеко. Я не встигну його знешкодити. Надто ризиковано… Ні, ще не час!»

Сашко похмуро глянув на конвоїрів і закинув на плечі поклажу. Тепер він опинився попереду, між ним і Галею – Коля з автоматом, завершував процесію розхлябаний Бодя. Якби Галя була поруч, він би шепнув – і вони одночасно пірнули б до кущів. Чи хай би той Бодя йшов за ним, він здався Сашкові більш зговірливим…

Лісовою стежкою йшли мовчки, лише гвардійці інколи перекидалися словами, а всі намагання Сашка вступити в діалог худорлявий Коля обривав вигуком: «Припинити розмови!»

Почалися знайомі місця, до села лишалося не більше кілометра. Може, хай ведуть? Із їхнім начальством буде простіше домовитися. Вже скоро й асфальтована траса, потяглася широка лісова дорога. Проте невдовзі повернули ліворуч, село залишилося з протилежного боку. Щось тут не так… Що там гвардієць казав про якийсь бунт? Може, саме тому стільки військових у лісі?

Вони проминули ще один пост. Там, під густими присадкуватими вільхами, в холодку лежали ще двоє вояків, але вже у формі спецпризначенців. Сашко призупинився на хвильку – нібито зав’язати шнурки. Вони з Галею порівнялися. Дівчина кивнула йому.

– Зараз буде поворот, за ним – заросла канава,– прошепотів він і показав очима, куди треба стрибати. А сам спробував відволікти охоронця.

– Я гадав, ми в село. Там у мене самогону трилітровка стоїть, закуска… А то ви, хлопці, геть на цій службі всохнете… Ще й комарі…

Його перебив сухорлявий Коля, бо з боку села почулося торохтіння мотоцикла:

– Замовкни, кому сказано! Бодя, приглянь за цими туристами! А я зупиню мотоцикліста. Майор на інструктажі наказував жодної душі не випускати з села!

Рядовий Бодя звів затриманих з дороги, а сам, закинувши зброю на плече, став під сосну і без будь-яких церемоній почав відливати.

Ось він, той шанс, на який Сашко так довго чекав!

Галя теж напружила всі м’язи, готуючись до стрибка. Звідси до рятівної канави метрів десять. Сашко непомітно відстебнув лямки наплічника, але за мить його вухо вловило тріскотню двигуна знайомого мотоцикла. Це ж кум Степан торохтить, так і не заварив лівого глушника! Сашко посміхнувся, зробив короткий замах і щосили гепнув усією вагою ноші по карку недоумка Боді. Той, не зронивши жодного звука, впав під сосну, так і не закінчивши справляти нужду. Сашко закинув тяжкий наплічник, ухопив Галину за руку, й вони шмигнули в зарослу верболозом канаву. Тепер уся надія на ноги. Та Сашка зупинили постріли. На дорозі коїлося щось неймовірне. Там же кум! Він махнув дівчині, щоб втікала, а сам повернувся, аби поглянути крізь кущі.

Гвардієць Коля, його колишній конвоїр, вийшов із-за стовбура товстого дуба й підняв руку, наказуючи мотоциклісту зупинитися. Але той мчав, не збавляючи швидкості. Тоді солдат скинув зброю й вистрелив угору. Лісом прокотилося відлуння. Проте мотоцикліст навіть не думав зупинятися – навпаки, додав газу. Вояк перехопив автомат другою рукою, намагаючись уцілити в колесо. Аж раптом безладно розкинув руки і впав навзнак. Автомат ще конвульсивно сіпнувся й видав коротку чергу. Кулі пішли у верхів’я дерев на протилежному боці дороги.

Навіть звідси Сашко бачив, як здоровенний ніж увійшов по руків’я в горло хлопця. Звідти фонтаном ударила кров. Мотоцикліст уже мчав до вбитого солдата. Нахилився, підхопив його «калаш». Водночас біля самих його ніг знялася курява, збита чиїмись кулями. Певне, Бодя очуняв чи наспіли ті двоє спецпризначенців. Мотоцикліст миттю впав на землю й перекотився до товстих сосон на узбіччі. Там він зачаївся за стовбуром, намагаючись перечекати безладну стрілянину.

Із засідки Сашкові було погано видно, що саме відбувається, але він чув, як бій пересувається кудись убік від дороги, до лісу. Його кум, хоч і мав посвідчення учасника бойових дій, взагалі не нюхав пороху й не міг діяти так вправно й жорстоко… Скоріш за все, хтось інший украв його мотоцикл. Та хай йому грець, з таким краще не мати справ…

Він уже збирався залишити свій пункт спостереження та наздогнати Галю. Якщо то не кум, його не обходять ті розбірки. Аж раптом увагу Сашка привернув якийсь рух у колясці мотоцикла. Потім фартух коляски піднявся, звідти налякано виглянула мала дівчинка. Волосся скуйовджене, косички розплетені, рот перев’язаний скрученою хусткою.

Сашко придивився – і заціпенів. Не може бути – це ж його Танюшка!

Не вагаючись і миті, він вискочив зі своєї схованки й, пригинаючись, кинувся до мотоцикла. Із силою рвонув дерматиновий фартух. Дочка лежала на подертому сидінні, зв’язана, з кляпом у роті. Сашко заходився розривати вузли. Найперше витяг кляп. Звільнити руки дитини виявилося складніше, зашморги надто міцно в’їлися в зап’ястки. Він почав допомагати собі зубами.

Витративши купу часу та позривавши до крові нігті, Сашко спромігся-таки звільнити дочку. Мала кинулася йому на шию.