Читати книгу - "Друга фундація"

так немов зробивши над собою одне титанічне зусилля, і його слова стали чіткішими. Це була остання спроба самовиправдання, пом’якшення своєї поразки.

– Ми ледь не взяли вас наприкінці. Ми вимкнули б увесь захист і схопили вас. Побачили би, хто був господарем. Але ви дали мені фальшивий пульт керування… підозрювали мене весь час…

І нарешті він заснув.

Турбор сказав із благоговінням у голосі:

– Як давно ви його підозрювали, докторе Дарелл?

– Відтоді, коли він уперше сюди прийшов, – тихо відповів той. – Він сказав, що прийшов від Кляйзе. Але я знав Кляйзе і пам’ятав, як ми розлучилися. Він був фанатом у всьому, що стосувалося Другої Фундації, а я кинув його. Мої власні наміри були цілком логічними, позаяк я вважав, що безпечніше продовжувати займатися своїми винаходами самотужки. Але я не казав цього Кляйзе, а якби й сказав, то він не став би мене слухати. Для нього я був боягузом і зрадником, а можливо, навіть агентом Другої Фундації. Він був невблаганною людиною, і відтоді майже до самого дня його смерті ми не підтримували з ним жодних стосунків. А потім, в останні тижні свого життя, він раптом пише до мене – як старий друг – щоби я взяв під своє крило його найкращого і найперспективнішого учня та колегу і знову продовжив давні дослідження.

Це було не в його характері. Він не міг зробити такого, не перебуваючи під зовнішнім впливом, і я почав запитувати себе, чи не може це бути зроблено з єдиною метою – щоб мою довіру здобув справжній агент Другої Фундації? Ну, так воно і сталося…

Він зітхнув і на мить заплющив очі.

– Що ми будемо робити з усіма цими… хлопцями з Другої Фундації? – нерішуче втрутився Семік.

– Не знаю, – сумно сказав Антор. – Гадаю, ми могли б їх вислати. На Зоранел, наприклад. Їх можна розмістити там, а планету наповнити генераторами психічних перешкод. Можна розділити їх за статевою ознакою, а ще краще – стерилізувати, і за п’ятдесят років від Другої Фундації зосталися би лише спогади. А, можливо, найкращим виходом для них була би тиха смерть.

– Як ви вважаєте, – запитав Турбор, – ми могли б навчитися використовувати це їхнє відчування? Чи вони народилися з ним, як, наприклад, Мул?

– Не знаю. Я гадаю, що воно розвивається внаслідок тривалих тренувань, оскільки з енцефалограм видно, що подібні можливості приховані у кожному людському мозку. Але навіщо вам це відчування? Ви ж бачите, що їм воно не допомогло.

Він насупився.

Хоча він нічого не сказав, подумки чоловік просто волав.

Це було легко, занадто легко. Вони впали, ці невидимки, впали, мов книжкові лиходії, і це йому не подобалося.

О Галактико! Коли людина знатиме, що вона не маріонетка?

Як людина може знати, що вона не маріонетка?

Аркадія поверталася додому, і думки його поступово відволіклися від того, що ще чекало на нього у майбутньому.

Вона була вдома – тиждень, другий, але він ніяк не міг звільнитися від цих думок, що міцно засіли у його свідомості. За час відсутності дівчинка шляхом якоїсь дивної алхімії перетворилася з дитини на юну жінку. Вона була його сполучною ланкою з життям; ланкою, що зв’язувала його з гірким шлюбом, який заледве пережив медовий місяць.

А потім, якось пізно увечері, він сказав якомога недбаліше:

– Аркадіє, що змусило тебе вирішити, що на Термінусі розташовані обидві Фундації?

Вони були у театрі, на кращих місцях з особистими тривимірними переглядачами; для цього випадку їй купили нову сукню, і вона була щасливою.

Аркадія якусь мить здивовано дивилася на нього, а потім відмахнулася:

– Ой, та не знаю, тату. Це просто спало мені на думку. Серце Дарелла вкрилося шаром криги.

– Подумай, – сказав він. – Це важливо. Що змусило тебе думати, що обидві Фундації – на Термінусі?

Вона злегка насупилася.

– Ну, це була леді Каллія. Я знала, що вона із Другої Фундації.

Антор теж так казав.

– Але вона була на Калгані, – наполягав Дарелл. – Що змусило тебе зупинити свій вибір на Термінусі?

Тепер Аркадія почекала кілька хвилин, перш ніж відповісти. Що ж змусило її вибрати? Що ж змусило її вибрати? Вона з жахом відчувала, як щось вислизає за межі її розуміння.

Вона сказала:

– Вона знала про все – леді Каллія – і, мабуть, отримувала інформацію з Термінуса! Хіба це не звучить правдоподібно, тату?

Але він лише похитав головою.

– Тату, – вигукнула вона, – я знала. Що більше я думаю, тим більше впевнена. Це просто мало сенс.

У батькових очах зачаїлася якась розгубленість.

– Це погано, Аркадіє. Погано. Коли йдеться про Другу Фундацію, інтуїція викликає підозру. Розумієш? Це могла бути інтуїція, а міг бути й контроль!

– Контроль? Хочеш сказати, вони мене змінили? О ні. Вони не могли. – Вона позадкувала від нього. – Але хіба ж Антор не сказав, що я мала рацію? Він сам це визнав. І ви знайшли цілу групу тут, на Тренторі. Так? Так? – Вона дихала важко і часто.

– Я знаю, але… Аркадіє, ти дозволиш мені зробити енцефалограму твого мозку?

Вона шалено захитала головою.

– Ні, ні. Я дуже боюся!

– Мене, Аркадіє? Тобі нічого боятися. Але ми маємо знати.

Розумієш?

Після цього вона перервала його лише раз. Перед тим, як він натиснув останній вимикач, вона схопила його за руку.

– А якщо я відрізняюся, тату? Що ти тоді повинен робити?

– Мені не доведеться нічого робити, Аркадіє. Якщо ти відрізняєшся, ми поїдемо звідси. Ми повернемося на Трентор, ти і я, і… начхаємо на решту Галактики.

Ніколи в житті Дарелла обстеження не тривало настільки довго і не коштувало йому таких нервів. Коли ж усе завершилося, Аркадія лише зіщулилася, не зважуючись навіть глянути у його бік. Потім вона почула татів сміх, і цього було достатньо. Вона зірвалася на ноги і кинулася в його розпростерті обійми.

І поки вони обіймалися, Дарелл безнастанно торохкотів:

– Будинок перебуває під максимальним контролем генератора перешкод, і твої мозкові хвилі нормальні. Ми дійсно загнали їх у пастку, Аркадіє, і можемо повернутися до нормального життя.

– Тату, – видихнула вона, – а нам дадуть медалі?

– Звідки ти знаєш, що я попросив не вносити нас у медальний список? – Він потримав її на відстані простягнутої руки, а потім знову засміявся. – Неважливо, ти все знаєш. Добре, ти можеш отримати свою медаль – буде трибуна, будуть промови…

– І ще одне, тату.

– Так?

– Ти можеш від сьогодні називати мене Аркаді?

– Але… Гаразд, Аркаді.

Відчуття власної перемоги повільно наповнювало його, просочуючись усередину. Фундація – Перша Фундація – тепер