Читати книгу - "Хід королем"

— О ні. Я не можу. Правила палати общин цілком однозначно виключають будь-які суперечливі обговорення монарха, але навіть якби дозволяли, я не став би такого робити. Я непохитно вірю, що наша королівська родина не має використовуватися політиками для своїх вузькопартійних цілей. Тому я не збираюся порушувати це питання або проводити прес-конференцію. Я просто висловлю свою думку про те, що король має повне право робити те, що він робить, і я приєднуюся до його турбот про знедолених, які складають таку велику частку сучасної Британії...

Прес-радник розмахував руками над головою, проводив ребром долоні по горлу. Час переходити до підсумку. Маккіллін сказав уже достатньо, щоб це винесли в заголовки, і недостатньо, щоб його звинуватили в тому, що він використовує ситуацію. Завжди тримай стерв'ятників напівголодними, щоб вони бажали більший шматок.

Маккіллін саме висловлював завершальне самокритичне прохання перед камерами, як раптом з вулиці зачувся автомобільний гудок. Він подивився туди — і побачив зелений «ренджровер», який проїздив повз. Козел! Це був депутат ліберальної партії, сусід по Чепел-стріт, який страшенно радів, коли йому вдавалося перервати інтерв'ю лідера опозиції на порозі його будинку. Що більше Маккіллін протестував проти нечесної гри, то голоснішим і зухвалішим ставало втручання його сусіда. Маккіллін знав, що зараз цікавість продюсера передачі «Сніданок з нами» згасне, тож у нього лишається тільки секунда-дві телевізійного ефіру. Очі Маккілліна втішено спалахнули, він обдарував глядачів широкою усмішкою і широким жестом помахав «ренджроверу», який уже від'їжджав. Вісім мільйонів глядачів побачили політика в найкращому світлі, бо для всього світу він мав такий вигляд, ніби люб'язно та з ентузіазмом відповідає на несподіване вітання одного з найпалкіших фанатів. Утер носа покидьку. Маккіллін не дозволить зіпсувати такий чудовий день.

У той час як продюсер повіз відзнятий матеріал у студію, Мортіма Уркгарт відірвалася від екрана, щоб зирнути на чоловіка. Той бавився кусниками обвугленого тосту і всміхався.

Розділ тридцять дев'ятий

Я не знаю, чому він таке говорить,— звідки мені знати? Я ж не психіатр.

Автобус, який віз журналістів з Ґорбалза до аеропорту на околиці Глазго, хитнувся, повертаючи за ріг на стоянку. Майкрофт, який стояв у проході, вчепився міцніше, оглядаючи плоди рук своїх. Хоча більшість журналістів у автобусі виснажилася до краю, вони були задоволені: репортажі заповнювали газетні шпальти три дні поспіль, і покладеної на це праці вистачить принаймні ще на місяць. На честь Майкрофта залунали оплески: це було визнанням його воістину титанічних зусиль. На обличчях читалися приязнь і щирість, й аж тут Майкрофт помітив тих, хто сидів у задніх рядах автобуса. Там, як агресивно набундючені школярики, засіли Кен Рочестер зі своїм фотографом і ще одна пара з газети-конкурента, які також приєдналися до турне в останню хвилину. Вони не були акредитовані як придворні кореспонденти, але попливли під дуже зручним журналістським прапором під назвою «газетний додаток». Увага, яку вони приділяли Майкрофту, і камери, звернені на нього, коли вони б мали бути звернені на короля, не лишили у Майкрофта жодних сумнівів щодо того, хто саме стане героєм їхнього наступного репортажу Розголос явно пішов, стерв'ятники кружляли над головою а присутність конкурентів посилить жагу крові. У Майкрофта менше часу, ніж він гадав.

Подумки він повернувся до слів, які надихали його та інших останні кілька днів,— слів, почутих напряму від короля. Слів про необхідність шукати себе, реагувати на те, що він відчуває глибоко в нутрі, запитувати себе, чи впорався він із завданням не просто робити свою справу, але й бути людиною. Годі тікати. Майкрофт подумав про Кенні. Вони його не облишать, він у цьому певен: сучасні рочестери не такі. Навіть якщо Майкрофт ніколи більше не побачиться з Кенні, вони використають того як дрова, щоб підкидати у багаття, знищать Кенні, щоб знищити Майкрофта, а через нього знищити короля. Він не відчував злості — у цьому не було сенсу. Саме так працює система. Захищати свободу преси, а слабаків — під три чорти. Він відчував заціпеніння, майже клінічну каталепсію, навіть відсторонився од свого тягаря, начебто вийшов на вулицю й там роздивлявся когось іншого з неупередженістю фахівця. Врешті-решт, він таким і був.

Ззаду в автобусі Рочестер змовницьки шепотівся зі своїм фотографом, який зробив ще одну серію знімків, поки Майкрофт вивищувався понад журналістами, як актор, приречений грати перед глядачами якусь велику драму. До вихідних, подумав Майкрофт. Це весь час, що йому залишився. Дуже шкода, що така наволоч, як цей Рочестер, зніме всі вершки й заробить на сюжеті, а не ті кореспонденти, з якими Майкрофт роками працював і яких поважав. Поки клацав затвор фотоапарата, Майкрофт помітив, що поволі втрачає спокій, а натомість душу роз'їдає кислотна неприязнь до цього Рочестера з його потворно вивернутими губами і лестивою манерою. Він відчував, що починає тремтіти, і ще більше намагався тримати себе в руках. Не втрачай самоконтролю, кричав він сам собі, а то рочестери переможуть і роздеруть тебе на шмаття. Заради Бога, будь професіоналом, грай за своїми правилами!

Вони вже заїхали на стоянку, прямуючи до терміналу відльоту. Крізь свій об'єктив фотограф Рочестера побачив, як Майкрофт торкнув водія за плече та сказав щось таке, що змусило того повернути автобус убік, на тиху ділянку, на значній відстані од терміналу. Коли водій зупинився, Майкрофт вичавив натягнуту усмішку, звертаючись до юрби навколо. Він був у самому центрі.

— Перед закінченням туру хочу повідомити вам ще одну річ, якої ви не знаєте. Може, це вас здивує. Може, це здивує навіть самого короля...

Розділ сороковий

Життя, повне ловів і любощів, ще не робить короля, і тим паче Людини з Народу.

Уркгарт сидів на передній лаві урядовців, лише частково відгороджений «кур'єрською скринькою», споглядаючи цілу армію людей, які махали руками і надривали пельку. Джордж Вашингтон? Він почувався генералом Кастером. Стриманість опозиції, яку Маккіллін продемонстрував на порозі свого будинку, була в минулому: політики, наче хорти, занюхали кров. Така робота потребує міцних нервів, щоб протистояти пращам і стрілам підступного глузування, до яких лише може додуматися парламентський ворог. Він повинен