Читати книгу - "Бібліотека душ"

їх не було, то я б своїм особливим зором нічого не бачив і ніхто б не розумів тої дивної мови, якою я говорю. Ви б навіть не здогадувалися, що в мене є ця дивна здібність.

— Тоді добре, що зараз ти тут, — сказала Емма.

— Так, але… хіба тобі не здається, що це все трохи занадто випадково? Я міг народитися в будь-який час. І мій дідо також. Порожняки існували тільки останні сто років чи десь так, але вийшло так, що ми обидва народилися тепер, якраз тоді, коли ми найбільше потрібні. Чому?

— Думаю, так судилося, — відповіла Емма. — А може, завжди були люди, які вміють робити те саме, що й ти, але вони про це не знали. Може, багато людей живуть собі й не знають, що в них є якісь особливі здібності.

Нахилившись до Рейналдо, Матінка Пилок щось йому прошепотіла.

— Вона каже, що все не так, — розтлумачив Рейналдо. — Твій істинний дар, імовірно, полягає не в тому, щоб керувати порожняком. Просто це найочевидніше його застосування.

— Що ви маєте на увазі? — спитав я. — А яким ще він може бути?

Матінка Пилок знову зашепотіла.

— Усе значно простіше, — сказав Рейналдо. — Як обдарований віолончеліст народжується не зі здатністю панувати лише над цим інструментом, а з даром до музики в цілому, так і ти народився не лише для того, щоб керувати порожняком. І ти теж, — звернувся він до Емми, — не тільки вогонь можеш робити.

Емма спохмурніла.

— Мені більше сотні років. Думаю, я вже досить добре вивчила свої особливі здібності. Водою, повітрям чи землею я керувати не можу. Повірте, я пробувала.

— Але це не значить, що ти не можеш, — відповів їй Рейналдо. — На ранніх етапах життя ми розпізнаємо в собі певні таланти і зосереджуємося на них, відсікаючи інші. Річ не в тому, що більше нічого неможливо, а в тому, що більше нічого не розвивали.

— Цікава теорія, — сказав я.

— Головне тут, що ти не так уже й випадково вмієш керувати порожняком. Твій дар розвинувся в цьому напрямку, бо саме це тобі було потрібно.

— Якщо це правда, то чому всі ми не можемо контролювати цих істот? — спитала Емма. — Кожному дивному не завадило б те, що вміє Джейкоб.

— Бо лише його основний талант дав змогу розвинути це вміння. У часи, коли порожняків ще не існувало, таланти дивних із такою душею, як у нього, певно, виявляли себе якось по-іншому. Кажуть, що в Бібліотеці душ працювали люди, які вміли читати душі дивних, як книгу. Якби ці бібліотекарі жили в нашу епоху, то, напевно, вони були б такими, як він.

— Чому ви це кажете? — спитав я. — Невже в здатності бачити порожняків є щось споріднене з читанням душ?

Рейналдо порадився з Матінкою Пилком.

— Ти здаєшся читачем сердець, — відповів зрештою він. — У Бентамі ти роздивився іскру добра. І вирішив йому простити.

— Простити? — здивувався я. — За що мені йому прощати?

Матінка Пилок зрозуміла, що сказала зайвого, але забирати слова назад було вже запізно. І вона знову щось прошепотіла до Рейналдо.

— За те, що він заподіяв твоєму дідові, — розтлумачив той.

Я подивився на Емму, але вона, здавалося, була так само збентежена, як і я.

— А що він заподіяв моєму дідові?

— Я їм розкажу, — промовив голос із дверей, і до кухні, кульгаючи, увійшов сам Бентам. — Це моя ганьба, тож і признаватися в ній мушу я сам.

Він прочовгав повз раковину, витягнув із-за стола стілець і всівся на нього обличчям до нас.

— Під час війни твого діда дуже високо цінували за його особливе вміння поводитися з порожняками. У нас був таємний проект. Ми з одним технологом подумали, що зможемо відтворити його вміння й передати його іншим дивним. Зробити їх невразливими проти порожняків, щось на зразок щеплення. Якби ми всі могли їх бачити й відчувати, вони б перестали нести в собі загрозу, і війну проти їхнього виду було б невдовзі виграно. Благородство твого діда не знало меж: він часто йшов на жертви. Але жодна доти не була такою великою. Він погодився взяти участь.

Емма слухала з напруженим обличчям. Я бачив, що вона цього ще ніколи не чула.

— Ми взяли зовсім трохи, — вів далі Бентам. — Лиш невеликий шматочок його другої душі. Думали, вона запасна чи її можна потім відновити, як тоді, коли людина здає кров.

— Ви забрали в нього душу, — тремким голосом промовила Емма.

Бентам на сантиметр відставив великий палець від вказівного.

— От стільки. Той зразок ми розділили й прищепили кільком піддослідним. І хоча бажаний ефект виник, але він був нетривким. А повторне щеплення почало позбавляти їх вроджених здібностей. То був повний провал.

— А як же Ейб? — у Емминому голосі лунали лихі нотки, які вона завжди приберігала спеціально для тих, хто завдавав болю дорогим їй людям. — Що ви з ним зробили?

— Він заслаб, і його талант розпорошився, — відповів Бентам. — Перед процедурою він дуже нагадував молодого Джейкоба. У нашій війні з порожняками його здатність їх бачити відігравала вирішальну роль. Але після процедури він виявив, що більше не може їх контролювати, і його другий зір став нечітким, розмитим. Мені сказали, що невдовзі він взагалі покинув царство дивних. Боявся, що замість допомагати своїм ближнім дивним він становитиме для них загрозу. Відчував, що більше не зможе їх захищати.

Я подивився на Емму. Але вона втупилася в підлогу, і на її обличчі годі було щось прочитати.

— Про невдалий експеримент не варто шкодувати, — сказав Бентам. — Зрештою, тільки так і досягають прогресу в науці. Але про те, що сталося з твоїм дідом, я, мабуть, шкодуватиму довіку.

— Ось чому він поїхав, — дивлячись у стелю, промовила Емма. — Ось чому подався в Америку. — Вона повернулася до мене. Погляд у неї був не сердитий, але в ньому світився промінець полегкості. — Йому було соромно. Одного разу він так і написав у листі, а я так і не зрозуміла чому. А він просто відчував сором. І думав, що перестав бути дивним.

— У нього забрали його дивацтво, — сказав я. Ось вона, відповідь на інше запитання: як порожняку вдалося перемогти мого діда на задньому дворі його власного будинку. Старечої слабкості він ще не відчував, та й на здоров’я не скаржився. Але здібності, що допомагали йому захищатися від порожняків, було втрачено, причому давно.

— Це не те, про що тобі варто жалкувати. — у дверях виріс Шарон; руки він тримав схрещеними на грудях. — Одній людині тієї війни було не виграти. Справжня