Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

1489 рік і стосується Подільської землі. А позаяк усіма тими козацькими поселеннями ще з 1421 року опікувався український князь Василь Красний Галицький (Острозький), багато з яких сам і заснував, то зрозуміло, що перші козаки з’явилися на Поділлі і датою їхньої появи слід уважати 1421 рік. Хоча, звичайно, ознаки українського козацтва, як явища, знаходимо в середовищі українців на півдні нашої держави значно раніше.

Як повідомляє та ж Мала Енциклопедія «Українське козацтво»: «У словнику половецької мови (1303) це слово (козак. — В.Б.) трактувалося як «страж, конвоїр». Такі козаки займалися охоронною службою в прикордонних місцевостях., охороняли купецькі каравани… Слово «козак» в українського народу набуло значення особисто вільної, мужньої та хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України і оборонця православної віри» [146, с. 250].

Саме такими людьми й були 12 тисяч поселенців. А ще не менше вільних людей залишив український князь Василь Красний Галицький (Острозький) у прикордонних поселеннях уздовж Дністра від Кам’янця (Подільського) до Качебіїва (Одеси).

Так у 1421 році на українській землі з’явилися перші козаки.

І, наостанок, невелике пояснення щодо дій українського князя Василя Красного у 1421 році. Під тиском Папського престолу, на прохання візантійського імператора Мануїла II, англійський король Генріх V погодився після Констанцького Собору 1414–1418 років очолити Хрестовий похід католицької Європи проти Османської імперії, яка на той рік (1421) переживала тяжку смуту після смерті Султана Магомета І. Візантійський імператор 1402 року особисто відвідав Англію (і не тільки), де зустрічався з королем Генріхом IV і просив допомоги проти Османів. Взамін пообіцяв об’єднання обох гілок християнських церков, що й було підтверджено 1418 року на Констанцькому Соборі.

Місія Бургундського лицаря 1421 року полягала в узгодженні остаточних деталей операції та встановленні першочергових завдань для кожного володаря держави. Тому Гілльбер де Ланноа, маючи листи англійського та французького королів до всіх монархів Європи, відвідав усіх князів так званих курфюрств Германської імперії, яких він разом із єпископствами налічив аж шістнадцять, а також Тевтонський орден, Польське королівство, Велике Литовсько-Руське князівство, Русь (Україну), Валахію та Візантійську імперію.

Руські князі після Констанцького Собору 1418 року мали певні зобов’язання перед європейськими союзниками. А позаяк Османська імперія на той час вийшла на річку Дунай та Західне узбережжя Чорного моря, розгромивши болгарські царства: Тирновське (1393) та Відинське (1396), то зрозуміло, що і Вітовт, і Федір, як Великі князі союзних народів, були зобов’язані знати, що відбувалося на південному кордоні їхньої держави та їхньої землі.

Ось чому ми бачимо передислокацію великої кількості руських (українських) людей та побудову фортець і села Балабки на землях Причорномор’я. Бургундський лицар у 1421 році вів мову про 12 тисяч «будівельників», отож, чоловіків. Не будемо нічого вигадувати.

Ось звичайний підрахунок (на здоровий глузд) переселенців князя Василя Красного Галицького.

Тримати військових людей на прикордонні треба було цілий рік, і, звичайно, вони мусили бути фахівцями: розвідниками, митниками, воїнами, господарниками, скотарями, селянами, торгівцями тощо. Люди обживалися на новому місці, заводили сім’ї. Тобто, за рік-два у тому Причорномор’ї мешкало не менше 30–40 тисяч осіб.

А оскільки столицею Подільського князівства, де мешкав особисто князь Василь Красний Острозький (Галицький), був Кам’янець на річці Смотрич і мова йшла про майбутні воєнні дії, то, зрозуміло, що існував постійний зв’язок між фортецями Причорномор’я та ставкою українського князя — Кам’янцем (Подільським). Отож, між Кам’янцем на річці Смотрич та фортецями Караулом і Качебієм Причорномор’я були відновлені давні лівобережні поселення русичів та побудовані нові. Ось їх можливий умовний ряд в сучасному переліку:

Кам’янець — Ушиця (Стара) — Рудківці — Могилів (Подільський) — Ямпіль — Каменка — Рибниця — Дубосари — Тираспіль — Дністровські Маяки — Овідіополь — Одеса. А між ними десятки сторожових веж, які підтримували видимий зв’язок. Ось про що свідчать давні спогади Бургундського лицаря Гілльбера де Ланноа за 1421 рік. Звичайно, «хуторянськими невігласами» ці факти до уваги не беруться. Але то вже інша річ, про що зараз не йдеться.

Отож, підсумуємо.

Руський (український) князь Василь Красний Галицький (Острозький) належав до кращих державців України. Проживав у 1390–1462 роках. Оскільки політика і вчинки його мали яскраво виражений проукраїнський характер (Подільський князь 1411–1423 років; учасник Констанцького Собору 1418 року; засновник південних фортець і поселень Караул, Качебіїв, Чорний Град, Маяк, Балабка тощо; Віленський староста 1425–1432 років; багаторазовий державний посол; активний діяч проруської партії, а з 1440 року її очільник), тому зрозуміло, що польські та російські історики не могли його подавати як руського (українського) князя. Подавали, як іноземного найманця — Гедігольда. Та як би не приховували, але правда про Василя Красного — Великого руського (українського) князя — прорвалася до українців.

4. На руїнах польських міфів

З династією князів Острозьких впродовж століть відбувалися, як і з династією князів Галицьких, значні пертурбації. Та оскільки ця князівська династія жила та діяла у значно ближчі до нас часи, то, зрозуміло, що московським націонал-шовіністам доводилося набагато тяжче фальшувати їх діяльність і вчинки. Багато з них взагалі не піддавалися фальшуванню, тоді це або замовчувалося, або приписувалося іншим історичним особам, яких вигадували. Головним завданням московських націонал-шовіністів було нав’язати українцям думку, що вони ніколи не мали самостійної держави без «великоросів», що вони на те нездатні, неорганізовані, і «там, де два українці, там три гетьмани». Тобто вони — недолугі. Нам так довго вбивали в голови цю недолугість, що багато з наших повірили в неї і скопом «полізли на посади» у новітні часи. Бажали ствердитися…

Московити ще в минулі століття розуміли, що князівський рід Острозьких, а, по суті, — Галицьких, занадто вивищується над всією українською масою, і з тим треба щось робити. Та не встигли — розпочалася так звана революція — переворот.

Зазначимо: вивищення роду Острозьких відбулося не тому, що в середовищі українців у давні часи не було великих людей. Ні! Так трапилося тому, що московські націонал-шовіністи приховували від нас геніальних предків: