Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

— Гм! — мовив Роллінг.

— Гарін стежив за вашою діяльністю, містере Роллінг, і вважає, що у вас непоганий розмах, але вам не вистачає великої ідеї. Ну — хімічний концерн. Ну — повітряно-хімічна війна. Ну — перетворення Європи на американський ринок… Все це дрібно, немає центральної ідеї. Інженер Гарін пропонує вам співробітництво.

— Ви чи він — божевільний? — спитав Роллінг.

Гарін зареготав, сильно потер пальцем збоку носа.

— Бачите — добре вже й те, що ви слухаєте мене не дві, а дев’ять з половиною хвилин.

— Я готовий запропонувати інженерові Гаріну п’ятдесят тисяч франків за патент його винаходу, — сказав Роллінг, знову беручись писати.

— Пропозицію треба розуміти так: силою або хитрощами ви маєте намір захопити апарат, а з Гаріним обійтися так само, як з його помічником на Крестовському острові?

Роллінг швидко поклав перо, тільки дві червоні плями на його щелепах видали хвилювання. Він узяв з попільнички сигару, що ще диміла, одкинувся в крісло і подивився на Гаріна помутнілими очима, які нічого не виражали.

— Коли припустити, що саме так я маю намір вчинити з інженером Гаріним, що з цього випливає?

— Випливає те, що Гарін, певно, помилився.

— У чому?

— Гадаючи, що ви негідник більшого масштабу, — Гарін проказав це роздільно, по складах, дивлячись на Роллінга весело й зухвало.

Той лише випустив синій димок і обережно помахав сигарою біля носа.

— Безглуздо ділити з інженером Гаріним бариші, коли я можу взяти всі сто процентів, — сказав він. — Отже, щоб кінчити, я пропоную сто тисяч франків і ні сантима більше.

— Далебі, містере Роллінг, ви якось весь час збиваєтеся. Ви ж нічим не ризикуєте. Ваші агенти Семенов і Тиклінський вистежили, де живе Гарін. Повідомте поліцію, і його арештують як більшовицького шпигуна. Апарат і креслення вкрадуть ті самі Тиклінський і Семенов. Все це коштуватиме вам не більше п’яти тисяч. А Гаріна, щоб він не пробував у майбутньому відновити креслення, — завжди можна вирядити етапом у Росію через Польщу, де його прикінчать на кордоні. Просто і дешево. Навіщо ж сто тисяч франків?

Роллінг підвівся, скосив оком на Гаріна і почав ходити, потопаючи лакованими черевиками в сріблястому килимі. Раптом він вийняв руку з кишені і ляснув пальцями.

— Дешева гра, — сказав він, — ви брешете. Я продумав наперед на п’ять ходів усі можливі комбінації. Небезпеки жодної. Ви просто дешевий шарлатан. Гра Гаріна — мат. Він це знає і надіслав вас торгуватись. Я не дам і двох луїдорів за його патент. Гаріна вистежили, і він попався. (Роллінг жваво глянув на годинника, спритно сунув його у жилетну кишеню). Забирайтеся геть!

Саме тоді Гарін теж підвівся і стояв край столу, похнюпивши голову. Коли Роллінг послав його геть, він провів рукою по волоссю і проказав ослаблим голосом, ніби людина, яка несподівано попала в пастку:

— Гаразд, містере Роллінг, я згоден на всі ваші умови. Ви кажете про сто тисяч…

— Ані сантима! — крикнув Роллінг. — Забирайтеся геть, або вас виженуть!

Гарін запустив пальці за комір, очі його почали заплющуватися. Він похитнувся. Роллінг заревів:

— Без фокусів! Геть!

Гарін захрипів і впав боком на стіл. Права рука його ткнулась у списані аркуші паперу і судорожно стиснула їх. Роллінг підскочив до електричного дзвінка. Миттю з’явився секретар.

— Викиньте цього суб’єкта…

Секретар присів, як барс, гарні вусики наїжилися, під тонким піджаком налилися сталеві м’язи… Але Гарін уже відходив од столу — боком, боком, кланяючись Роллінгу. Збігши мармуровими сходами на бульвар Мальзерб, скочив у найману машину з піднятим верхом, вигукнув адресу, підняв обоє віконець, спустив зелені штори і коротко, різко розсміявся.

З кишені піджака він вийняв зібганий папірець і обережно розгладив його на колінах. На хрусткому аркуші (вирваному з великого блокнота) великими літерами Роллінг накидав ділові замітки на сьогодні. Певно, тієї хвилини, коли до кабінету зайшов Гарін, рука настороженого Роллінга почала писати механічно, виказуючи потаємні думки: «Вулиця Гобеленів, шістдесят три, інженер Гарін». (Це була нова адреса Віктора Ленуара, яку щойно повідомив по телефону Семенов). Потім: «П’ять тисяч франків — Семенову…»

— Пощастило! Чорт! От пощастило! — шепотів Гарін, обережно розгладжуючи аркушики на колінах.

За десять хвилин Гарін вискочив з автомобіля на бульварі Сен-Мішель. Дзеркальні вікна в кафе «Пантеон» було піднято. Углибині за столиком сидів Віктор Ленуар. Побачивши Гаріна, підняв руку і ляснув пальцями.

Гарін квапливо сів за його столик — спиною до світла. Здавалося, він сів проти дзеркала: у Віктора Ленуара була така сама довгаста борідка, м’який капелюх, краватка метеликом, піджак у смужку.

— Поздоров — пощастило! Наздвичайно! — сказав Гарін, сміючись очима. — Роллінг вдасться до всього. Попередні витрати несе одноосібно. Коли почнеться експлуатація, п’ятдесят відсотків валу — йому, п’ятдесят — нам.

— Ти підписав контракт?

— Підписуємо за два-три дні. Демонстрування апарата доведеться відкласти. Роллінг поставив умову — підписати лише після того, як на власні очі побачить роботу апарата.

— Ставиш пляшку шампанського?

— Дві, три, дюжину.

— А все-таки шкода, що ця акула проковтне половину наших прибутків, — сказав Ленуар, підкликаючи лакея: — Пляшку Ірруа, найсухішого…

— Без капіталу все одно ми не розгорнемо справи. От, Вікторе, якби вдалася мені камчатська справа, — десять Роллінгів послали б до біса.

— Яка камчатська справа?

Лакей приніс вино й келихи, Гарін закурив сигару, відкинувся на солом’яному стільці і, погойдуючись, мружачись, почав розповідати:

— Ти пригадуєш Манцева Миколу Христофоровича, геолога? П’ятнадцятого року він розшукав мене у Петрограді. Він тоді тільки-но повернувся з