Читати книгу - "Місто заклиначів дощу"

цілком могли б злітати в долину й поповнити свої запаси. Хоч би з того, що залишилося в черезсідельних сумках Гумбольдтових мулів і наших коней.

— Як ви сподіваєтеся захопити судно?

— Нам потрібно заманити його сюди. Спробуємо привернути увагу пілота. Покажіться на відкритій місцині на короткий час і зразу біжіть геть, ніби в паніці. Причалити до скелі він зможе тільки тут, інакше йому до вас не добратися. Як тільки він ступить на землю й піде за вами, я займуся ним сама.

Тим часом повітроплавець зменшив швидкість свого літального апарата — немов інтуїція підказувала йому, що втікачі ховаються саме тут. Тепер його корабель повільно рухався уздовж краю скелі. Крізь гілки акації Макс побачив пілота. Чорне як смола волосся, гостро окреслений ніс і широкий рот із плескатими сухими губами. Індіанець, хоча його одяг не схожий на звичайне індіанське вбрання.

— Зараз, — сказала Волкріс, показуючи ліворуч. — Біжіть понад чагарником і постарайтеся наробити побільше галасу. Але не ризикуйте занадто.

Макс підтягнув лямки рюкзаків, зірвався на ноги і кинувся геть.

Волкріс наостанок перевірила, чи на місці звична зброя, і стала стежити за кораблем. Зліва доносився такий шум, немов через зарості напролом сунуло стадо буйволів. Пеппер чудово справлявся зі своїм завданням.

Пілот помітив його майже відразу і миттю зреагував. Додавши у швидкості, він скинув висоту, і тепер корпус його судна плив за кілька метрів від краю скельного виступу. Очевидно, він сподівався відрізати втікачеві шлях до відступу.

Саме на це й розраховувала Волкріс.

Тільки-но повітряний корабель зник за деревами, вона вискочила зі свого укриття і щодуху помчала услід. Нога відразу ж відгукнулася таким болем, що з очей жінки бризнули сльози. Рана горіла вогнем, і їй довелося зціпити зуби, щоб не закричати. Вочевидь, кігті клятого чудовиська також були отруйними. Та ногою вона займеться пізніше. Головне зараз — за будь-яку ціну запопасти корабель.

Тільки завдяки багатолітньому тренуванню їй вдалося взяти себе в руки, справитися з болем і, скрадаючись тихо, як тінь, пройти за повітряним судном. Пілот уже підлетів до скелі так близько, що відстань між кораблем і скелею становила близько двох метрів, а сам він був поглинений спостереженням за втікачем у чагарнику. У вільній руці він тримав невеликого лука, на тятиві якого вже лежала стріла з пістрявим оперенням. Не лишалося сумнівів, що він ось-ось скористається своєю зброєю.

Волкріс поглянула на кормову частину повітряного корабля, прикидаючи, чи є там виступи, за які можна зачепитися стрибнувши, а наступним поглядом відзначила, що Пеппер наближається до ділянки пласкої вершини скелі, на якій немає ніякої рослинності. Якщо вона спробує попередити його про небезпеку, то видасть себе. Залишається сподіватися, що Макс сам здогадається про небезпеку, яка загрожує йому, і зверне вбік.

Ось воно: з правого борту, за півтора метра від дзизкотливого повітряного гвинта звисає солідної товщини вузлувата мотузка — очевидно, причальний кінець. Зараз Волкріс у «мертвій зоні», пілот не може бачити її, але для того, щоб ухопитися за мотузку, потрібно зробити стрибок завдовжки близько трьох метрів. У звичайних умовах — так, дрібниця, але якщо пілот хоч трохи змінить курс, за цим буде довгий політ у безодню.

Дистанція до борту корабля скоротилася до десяти метрів.

Краєм ока вона помітила, що Пеппер уже майже дістався до лисини на маківці скелі. Шість метрів…

Не знижуючи темпу і навіть не озираючись, Макс вискочив на відкритий простір. Чотири метри…

Попри розмірений гул повітряного гвинта, Волкріс розчула скрип натягуваного лука. Два метри…

Жінка присіла, спритно ухилилася від широкої лопаті горизонтального стерна, зібрала останні сили й відштовхнулася.

Вона встигла відчути дихання безодні і на мить засумніватися в тому, чи правильно оцінила відстань, коли пальці торкнулися мотузки, а коліна намертво стисли її. Від ваги Волкріс корабель нахилився, і тієї ж миті вона почула, як бринькнула тятива…

Пролунав короткий посвист, і щось устромилося її кам’янистий ґрунт за півметра від Максової ноги. Він зупинився як укопаний. Трохи правіше його черевика стриміла стріла з яскравим оперенням, її стрижень ще злегенька тремтів.

Пеппер оглянувся: повітряний корабель був на відстані якихось п’ятдесяти метрів від нього. Він підібрався майже безшумно, і обличчя пілота, який стояв у носовій частині, можна було бачити цілком виразно. У руці індіанець стискав лук, але нібито не збирався повторювати постріл. Замість цього він заглядав через борт, немов щось упустив на землю і не може там відшукати.

Максової супутниці ніде не було видно. Залишалося сподіватися, що з нею нічого не трапилося.

Раптом повітряне судно здригнулося, немов від удару. Пілот похитнувся, шукаючи навколо себе опертя, але встояв на ногах. Тієї ж миті в кормовій частині корабля, немов язик полум’я, промайнув яскраво-червоний плащ.

Волкріс! Ця фурія, якій усе байдуже, вже була на палубі.

Корабель страшенно розгойдувався і поривався з одного боку в інший, а тим часом супротивники зійшлися рукопаш. Макс ухопив бінокль, але не зміг нічого розібрати. Вітер відносив некероване повітряне судно до середини прірви. Воно ставало все меншим і меншим, поки перетворилося на цятку, а потім зненацька розвернулося і стало наближатися.

Макс прикинув, чи варто пошукати кращого укриття, ніж ця гола вершина, проте вирішив залишитися на місці. Шансів усе одно немає — корабель рухається набагато швидше, ніж він.

Нарешті судно наблизилося і зависло метрів за десять над його головою. Зверху впала мотузяна драбина, а над поручнями з’явилася знайома шевелюра кольору червоного дерева.

— Лізьте сюди, хутчій! — скомандувала Волкріс. — Нам треба встигнути вшитися звідси, поки не повернувся другий корабель.

Макс як білка злетів угору. І перше, що йому впало в очі на борту повітряного судна, — постать пілота, надійно притороченого мотузками до причального пристрою. Очі повітроплавця горіли ненавистю, але кляп у роті заважав йому висловити свої почуття