Читати книгу - "Миколаївське небо"

Я натиснув на важілець. І знову на другій цифрі стався зрив.

«Неправильно набраний номер. Неправильно набраний номер…»

Від цих слів, що вимовлялися монотонним, безмежно втомленим голосом, хилило в сон. Вони скидалися на заклинання. Або молитву.

Я подзвонив у довідкову.

«Молодий чоловіче, — позбавленим інтонацій, ще більш неживим, ніж в автовідповідача, голосом вимовила чергова довідкового, — АТС-51 у нашому місті немає. Вам дали неправильний номер».

— Дівчино, як це неправильний номер?! — прокричав я у трубку, але у відповідь почув лише голосні гудки, що нагадували передсмертну гикавку. Я підійшов до вахтерки і запитав, чи немає в неї телефонного довідника.

Одягнена в синю робу бабця відповідати на моє запитання не стала.

Я залишив будинок Палацу і за звичкою потягся за сигаретою.

Сигарети лежали під сходами. Згадавши, що в пачці їх залишалося всього три штуки, я вирішив не повертатися.

Незабаром звернув на Радянську, головну вулицю міста. На Радянській було не менше трьох десятків кіосків і крамничок, що торгують усіляким порохном, від колотих кокосів до горілки в поліетиленових стаканчиках. Я дістав гроші, пригадавши, що саме на Радянській я кілька разів купував свої улюблені сигарети «Match».

Більшість кіосків з невідомої мені причини були зачинені. У відчинених же строкате тютюнове різноманіття змінили ряди бляклих квадратних пачок з написом «Стара фортеця», немов продавці вирішили познущатися над курцями.

Від роздратування я став порикувати, щільно стиснувши зуби. Звуки, які я видавав, часом нагадували гудіння високовольтного трансформатора.

Жертвою собі я обрав багатокутний кольоровий кіоск із загадковим написом «Вочег». Не знайшовши на його полицях нічого, крім «Старої фортеці», я просунув свою голову у віконце кіоска і вихлюпнув в обличчя нафарбованій з несмаком юній продавщиці своє обурення: «Ви знущаєтеся?! Ви мені чесно скажіть?! Вважаєте, я повинен курити цю погань?!»

На поличці, в яку впиралися її круглі колінця, стояла попільничка-саморобка — порізана ножицями коричнево-зелена пивна банка. Від одного краю попільнички до іншого перекинулася схожа на стрижень від тонкого коричневого фломастера сигарета «Моrе». Вона випускала ароматний димок.

Зненацька комір моєї футболки виявився зім’ятим, тканина болісно урізалася в шию. Далі ривок — і мою голову різко й грубо висмикнули з віконця. Я преболяче вдарився потилицею.

На мене вирячилися маленькі червоні очиці — здавалося, ніби дивився бультер’єр. За винятком вічок і голови, усі інші частини тіла були занадто масивними. Вибивало просунув свою коротко обстрижену голову у віконце кіоска й звернувся, пересипаючи свою мову узорчастим матом, до дівчини. Я узагальнив його слововилив: «То що, вбити цього гада? «— запитував він.

Серце нагадувало паровий молот, кров кипіла від вприснутого в неї адреналіну. Я не міг вирватися з рук громила, судорожні скорочення моїх хирлявих м’язів не давали результатів.

Він збирався розмазати мене по асфальті, але раптом йому на плече лягла красива (рівні пальці, акуратно підстрижені рожеві нігті) чоловіча долоня. Громило з розвороту вдарив. Щось захрумтіло. Він зі свистом утяг повітря і схопився за руку, якою завдавав удару. Рука була в крові.

Мій несподіваний рятівник тримав у руці велике металеве розп’яття. По тілу Ісуса струменіла кров громила: кісточки його пальців потрапили в знівечене тіло металевого месії.

Почувся звук багатьох кроків. З Потьомкінської, що перетинала Радянську, звернула помпезна, повна відчуття власної гідності процесія. Красиві чоловіки й жінки простували, взявшись за руки. Вони тримали в руках кіптяві смолоскипи, чорний дим яких осідав на білій цеглі й дзеркальних вітринах магазинів. Це були п’ятдесятники.

Мій рятівник влився в ряди факелоносців. Процесія, яка його поглинула, втративши однорідність, вивергнула зі свого черева групу міцних, усміхнутих хлопців. Вони попрямували до викидайла. Той позадкував. Хлопці обняли його. Один із них, поцілувавши мого кривдника в щоку, простягнув йому свою долоню і повів убік процесії, що віддалялася. Громило жадібно подивився на мене, немов уважав, що я можу йому допомогти.

Остаточно прийшовши до тями, я побачив, що тримаю в руках кольорову брошуру з золотим написом на титульному листі: «Чи може верблюд пройти крізь голкове вушко?» Трохи нижче були зображені долари, що кружляли у вихорі, марки, фунти. Купюри, опускаючись на землю, складалися в число звіра, 666.

Я зім’яв брошуру і жбурнув її у брудну урну. Перед тим, як згинути в чорному проваллі, брошура блиснула заголовком: «… Ізь гол…»

Біля тролейбусної зупинки, між двох кіосків, синього книжкового, і облізло-рожевого, що торгував талонами, сиділа товста баба, яка торгувала насінням. У місткій мисці лежали білі прямокутні пачки — «Темп». Я заплатив за дві.

Замість золотих молдавських левів, що прикрашали герб тютюнової фабрики, на пачці була зображена розгорнута книга. Попередження Мінохорони здоров’я, що приїлося, зазнало істотних змін: «Від усякої напасті позбавить вас Віра в Господа нашого, Ієгову!»

Тоді я не надав цьому значення, навіть пожартував: «Свіжо!»

Зробивши кілька затяжок, я остаточно розслабився. Роздратування зникло. Я дивився на світ крізь рожеві окуляри.

Насолоджуючись тим, як нікотин отруює мій організм, я пропустив напівпорожній тролейбус. Добре, що на це ніхто не звернув уваги: у нашому місті, що катастрофічно страждало від недоліку транспорту, за такий вчинок могли запросто обізвати ідіотом.

Подумки я повернувся на півгодини назад.

«Це дурниця якась! — сказав я собі. — Немає п’ятдесят першої АТС! А як же Галинка? Її я знаю чотири роки, три з них — регулярно дзвоню їй. Вона живе й працює на схід від центра. Я. впевнений, що Всі абоненти, що мешкають там, обслуговуються нібито неіснуючою АТС-51… Неіснуючі номери. Неіснуюча АТС. Залишається сказати: «Неіснуючий район». Буддизм якийсь! Як там буддисти проповідують? Речі, що нас оточують, це майя — мильні бульбашки в нескінченності порожнечі. Так, здається?»

Підійшов черговий тролейбус. Я, затоптавши недокурок і рукою підштовхнувши двері, що не до кінця відчинилися, опинився в його квадратній утробі.

На майданчику біля зупинки «Вулиця Червоних Майовщиків», тієї зупинки, де мені треба було виходити, за час моєї відсутності установили металевий навіс. Навіс був не пофарбованим, метал балок