Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

чорні коралові амулети і чотки за добрий гріш.

— О-о-о! — застогнав Тіт.

Рукоятка кріса, яку Тітові виточив ще батько і випалив на ній ім’я сина, відразу наведе на його слід. І не виплутатися від поліції, як би він не божився, що не вбивав Хаббіда. Ероут виплутається, у нього є гроші, а у Тіта як не було, так і не буде.

Тіт плакав. Сльози, брудні й солоні, текли по щоках, потрапляли до рота і ще більше ятрили душу. Вони були схожі на солону воду океана, але таке порівняння ще більше розпанахувало груди, бо Тіт прощався зі своєю мрією.

Стара шкаралупина, що тяглася за красунем-катером, видавалася тінню його нескладеного життя. Тіт уже не плакав, а схлипував, витираючи щоки долонями, од яких йшов різкий запах бензину.

Запалив цигарку і пожбурив сірник геть. Затягнувся, сконцентрувавшись на тому, що зараз попросить Аллаха допомогти йому. Він так би й зробив, якби не відчув позад себе гаряче дихання вогню. Тіт озирнувся і легенький вітрець (у цю пору в південних водах океану він з’являється раптово) дмухнув у його сторону. Вмить зайнялася майка. Тіт виплюнув цигарку і не побачив, куди вона впала.

Переговорити з Аллахом Тітрадо так і не встиг. Вибух зі страшною силою підняв його догори. Останнє, що майнуло в голові, була думка про таке швидке піднесення на небо на ВЛАСНОМУ катері.

— Аллах абкар! Великий Аллах! — повторив востаннє те, що п’ять разів на день повторює кожен правовірний мусульманин.

18

Єдине, що могла відчувати, був слух і запах. Вуркіт мотору зорієнтовував: вони їдуть грунтовою дорогою занадто довго.

Марта не мала відчуття плинності часу і це часто підводило її. Коли треба було записати півгодинну бесіду чи інтерв’ю, так захоплювалася розмовою, що не контролювала хід часу. Завжди за п’ять хвилин до кінця телеоператор на пальцях показував, скільки ще можна працювати. П’ять хвилин видавалися чималим кавалком, і вона дозволяла собі ще і ще задавати питання. А на двадцять дев’ятій хвилині сорок секунд режисер зупиняв запис і кликав Марту за пульт:

— Я розумію, що у вас йде жива розмова, але у програмі є свої межі і вже за годину вона має вийти в ефір. Шукай сама, де поставиш крапку.

— Як, де? — перепитувала Марта, хоч добре знала, що часу на відеомонтаж у них немає і що доведеться просто відтяти останній п’ятихвилинний шматок і дописати слова ввічливої подяки за увагу.

Зараз, коли вона тряслася на задньому сидінні відкритої машини, яка їхала невідомо куди, до того ж по обличчю боляче шмагали віти, кожна секунда видавалася мало не годиною. І все ж змушувала себе бути максимально уважною. Хоч як не водила ніздрями, а якогось конкретного запаху вловити не вдалося. Не чути потом, алкоголем, одеколоном, тютюном. Тільки одна деталь вказувала на те, що шофер — з огрядних. Коли сідав за кермо, машину аж покосило від надмірного навантаження.

Слух, напружений від того, що вона втратила можливість бачити і повноцінно рухатися, сприймав, здається, вібрацію повітря. І як тільки машина зупинилася, дівчина бентежно напружилась. Шофер сповз з місця (це вона чула) і кудись подався. Машина припіднялася, звільнена від тягару. Прислухалася: поруч нікого не чути. Мозок напружено складав докупи можливі гіпотези. Те, що її вивезли з Флор не Майкл і не Стефан, незаперечний факт. І оскільки з нею так брутально поводяться, то це нічого, крім одного не означає — вона заручниця неприятелів. Хто ж у неї є у таборі ворогів? Крім Даві, знає в обличчя ще двох — слугу, котрий заманив її до катера, і Ероута…

Думки перервали кроки, — до машини хтось наближався. Дверцята клацнули і її потягли з машини. Величезна чоловіча п’ятірня боляче вп’ялася У руку вище ліктя, її штовхнули і повели кудись по густій високій траві.

Це Ероут?!

Нога боляче вдарилась об високий поріг, — її впхули у якесь приміщення. Поблизу, майже під ногами, заскрипіли давно не змащені або невідкривані петлі дверей.

Він мене зараз кине у якесь підземелля і буде мордувати… А як тільки я скажу про браслет, то відразу доб’є…

Страх зробив своє, — дівчина ступила крок у протилежну сторону, відкіля чула скрегіт.

— Куди ж ти, кицю? — почула знайомий голос і тонкий, плаксивий сміх.

— Як бачиш, я виявився наполегливішим, ніж Даві. Кажуть, він з тобою так і не переспав?

Це був Ероут!

Він зірвав з очей дівчини хустку і Марта відразу зіткнулася з його вдоволеною пикою. Тінь від ліхтарика, що лежав на збитій підлозі із грубих, неприпасованих дощок, робила дебелу постать голландця схожою на велетенського монстра, котрий вийшов з пекла крізь широкі шпарки у підлозі, звідки пробиваються тугі прути високої чорної рослинності.

Ероут реготав від власних дотепів. Тільки його сміх уже перейшов на суцільне попискування. Він втішався власною перемогою. Ще б пак! Он як жах наповнює очі українці, коли вона озирнулась довкола.

— Кицю, цей сарай видасться тобі раєм, коли я покажу відведену тобі кімнатку, — зайшовся Ероут новою порцією писклявого реготу. Він продовжував грати вар’ята, галантно взяв дівчину під лікоть і повів у той бік, звідки чула скрегіт давно не змащуваних петель.

— Обережно, кицю, твоя кімнатка на нижньому поверсі, дивись, не пірни туди раніше, ніж ми з тобою поговоримо як добрі приятелі.

Просто перед собою Марта побачила чорну діру. Звідтам війнуло холодом і пліснявою. Ляда була відчинена, — це надривне скімлення іржавих петель вона чула!

Одсахнулась од чорної прірви, що знову викликало у Ероута бурхливу реакцію. Він реготався досхочу, навіть гидко закинув голову, примружив око і так втупився в дівчину.

— Ну, то