Читати книгу - "Очікування шторму"

світло. Я сказала: «Це я, тату. Вимкни, будь ласка, світло».

— Пам'ятаю, — відповів Каїров.

— Батько тоді роздивився вас. Він сказав Дантисту, що ніколи не зустрічався з вами раніше.

— Цікаво. Звідки ж мені загрожує небезпека?

— Боже! До чого ж ти дурний! — Вікторія з відчаєм подивилася на Каїрова: — Розумовський упевнений, що тебе прислали стежити за ним. Він боїться тебе. Боїться!

— Йому не треба було вбивати завгоспа.

— Це він? — злякано запитала вона. — Я про це здогадувалась. Але мовчала.

— Убивство завгоспа ускладнило проведення операції. Цілком ясно, що ведеться розслідування.

— Так, ведеться. Батько розповідав. Міліція схильна вірити, що вбивство здійснено через ревність.

— «Схильна вірити»… Це ще не доказ.

— Звичайно, — погодилася вона. — Я не знаю планів Дантиста. Але думаю, якщо денщик пише правду і в ящику коштовності, а не секретні списки організації, то з ними Дантист не розстанеться. Кров буде пролито.

— Він веде мову про списки?

— Так. Але батько не вірить. Документи такого характеру за умов гострої потреби спалюють.

«Безумовно, — міркував Каїров, — вона вважає, що мені відоме прізвище Дантиста, під яким він живе в Сєверокавказьку. Сменін чи Кузнецов? Напевне, хтось із них двох… От дідько! Прямо запитати небезпечно. Раптом замкнеться, насторожиться».

— Мірзо, ти мені вибач. Я думала, ми поживемо тут у тиші два-три дні, а потім я відвезу тебе на роз'їзд. І ти поїдеш… світ за очі… Захочеш знайти мене, напишеш. Я така дурна, що готова поїхати за тобою на край світу.

— Чому ж дурна?

— Не будемо! — Вона стріпнула головою, не маючи бажання слухати жодних заперечень. — Розумієш, я хотіла переждати… Стати осторонь. Але… після всього того, про що я дізналася з листа денщика, плани мої змінилися. Я відвезу тебе на роз'їзд сьогодні ж, зараз, а сама повернусь у Сєверокавказьк. Дантист повинен розплатитися за все.

— Він і так розплатиться! — запевнив Каїров. — У нього погані документи.

— Так, — погодилася вона. Досадливо сказала: — Це ж треба бути таким ідіотом, щоб видавати себе за кінооператора, не вміючи тримати в руках навіть фотоапарат.

5

Схоже, в кінці вулиці було весілля. Молоді хлопці — черкеси — танцювали, утворивши коло від огорожі до огорожі. А баяніст, звісивши чуба на спітніле засмагле чоло, грав весело й дрібно-дрібно…

Перестиглі ягоди чорної шовковиці падали, розбивались об землю, залишаючи сліди, схожі на чорнильні плями. Небо над деревами вже синіло. Наступав вечір.

Каїров ішов у карний розшук до Салтикова. Відкрито, не таючись. Бо справу було зроблено. Особистість Дантиста встановлена. Решта — все, що мало статися, — належало до категорії спритності й професійного вміння. Безумовно, злочинця належало взяти, не привертаючи громадської уваги.

Вікторія вмовляла його їхати до роз'їзду. Каїров не відкрився їй. Він лише сказав, що почуття обов'язку наказує йому повернутися в Сєверокавказьк. Вона подивилася на нього пильно-пильно. І зробила висновок, що він справжній мужчина.

Тоді він поміркував і поділився побоюванням:

— Адже за мною також можуть стежити. Хто такий Сменін?

Вона заспокоїла:

— Не хвилюйся, я знаю його багато років. Він спекулює медикаментами. І навіть запевняє, що одного разу прийде в прокуратуру повинитися…

Черговий міліціонер, побачивши на посвідченні слово «Донугро», з повагою взяв під козирок.

На обличчі Салтикова Каїров не побачив здивування. Воно було настільки заклопотаним, що Каїров на якусь хвильку вирішив: начальник карного розшуку не впізнає його.

— Товаришу Салтиков, я відчуваю, що у вас знову печія. І все одно запрошую до шашличної «Роздоріжжя», щоб відзначити мій від'їзд. І нашу спільну удачу…

— Удачу? — спитав Салтиков тоскно.

— Цілком правильно, — відповів Каїров. — Ти не помилився… Давай кілька чоловік. І за годину в цих стінах ти побачиш Дантиста.

— Хто він?

— Кінооператор Кузнецов.

— Справді? — винувато закліпав Салтиков. — Так я й думав.

Салтиков звівся на носки. Дістав патрон лампочки й повернув на ньому білу головку вимикача. Лампочка загорілася. Салтиков похмуро сказав:

— Кузнецов убитий. На думку лікаря, вбивство відбулося вчора, між сьомою і дев'ятою годинами вечора. Труп знайдено сьогодні о пів на одинадцяту дня біля кладок, за млином.

6

Вікторія розпізнала труп.

Морг був у підвалі з товстими кам'яними стінами, на яких виднілися іржаві патьоки й сірі плями плісняви. Салтиков затис у кулаці пляшечку з нашатирним спиртом. Але спирт Вікторії не знадобився. Вона трималася суворо й спокійно. Глянула на тіло мигцем, без жалю. Сказала:

— Я знала цю людину до революції під прізвищем Розумовський. Нині він носив прізвище Кузнецов.

— Коли ви бачили його востаннє?

— Учора. Ввечері він попросив довезти його до кустарного млина. Ну того, що біля кладок.

— Навіщо?

— У нього там було ділове побачення.

— З ким?

— Я не запитувала. — Вікторія повернулась і пішла на вихід.

— Хвилинку, — сказав Салтиков. — А які стосунки були у вас з убитим?

— Він за мною упадав, — відповіла вона, не зупиняючись. Біля дверей додала: — Природно, як був живий.

7

ТЕЛЕГРАМА

«Донугро — Каїрову

Фотографію чаші упізнав власник ювелірної крамниці Перельман. Майже рік тому подібну чашу просив оцінити невідомий чоловік. Перельман сказав, що оскільки не торгує антикваріатом, то може оцінити лише вартість золота й коштовного каміння. За запропоновану ціну одна тисяча двісті карбованців невідомий продати чашу відмовився. Показану фотографію І. Н. Строкіна власник крамниці не розпізнав.

Повідомляю прикмети невідомого. Вік — на вигляд 60 років. Тип обличчя європейський. Ріст високий. Статура атлетична.