Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

Вирішивши, що цього недостатньо, щоб добити мене, він вирішує ще раз оглянути мою кімнату, і зрештою зупиняє погляд на вікні. Він дивиться туди явно довше, ніж слід, але потім я і сама помічаю. Невелика виїмка між підвіконням та віконною рамою. Кейн, зачиняючи вчора вікно, не засунув його до кінця.

- То він через вікно до тебе приходив? Зрозуміло тепер. Збирай речі.

– Що?

Я загальмовано піднімаю голову, так і не знайшовши способу зібрати думки. Я не зрозуміла, він збирається вигнати мене з дому?

- Речі свої забирай, кажу, тепер ти спатимеш в іншій кімнаті. І навіть не сподівайся, що він до тебе зможе залізти через вікно, я вже про це подбаю, повір, - я чую, як рипнули його зуби. Тато відходить на кілька кроків і піднімає з підлоги піджак Кейна. Моє серце летить у живіт. Що він зібрався робити?

- Заміж за Девіса ти вийдеш. Він хлопець нормальний, заплющить очі на твою безсоромність, - батько кидає піджак у сміття, а потім забирає сміттєвий пакет із кошика, зав'язуючи його. Він підводить на мене очі.

– Це я викину. Даю тобі три хвилини, щоб ти одяглася. Після цього хочеш не хочеш, я зайду. І врахуй, якщо зачинишся, мені нічого не вартує вибити ці чортові двері. Через вікно теж не раджу, як мінімум послизнешся і зламаєш собі ногу.

Тато виходить із кімнати, без стуку зачинивши за собою двері. Я відчуваю, як очі починає колоти. Гігантська вага усвідомлення навалюється на мене горою, мене пробирає і я починаю безсило скулити. І я розумію тільки одне: краще б він і справді вигнав мене з дому.