Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Тоні на дивовижу спритно давав лад решткам битих пляшок. Цікаво, що ж пішло не так, коли він зранив ледь не всі пальці?

І вже хвилин за п’ятнадцять бос схилився над темною засохлою винною плямою.

Піддавшись спокусі — це було неважко, коли витріщатись на його п’ятизіркову дупу безперервно, — я вхопила телефон й зробила знімок та коротеньке відео. Соретті не одразу помітив це, та коли все ж таки відволікся й побачив, чим я займаюся, замість стікати слиною, він нахмурився, а риси його обличчя стали жорсткішими.

— Це на згадку, клянуся, — запевнила я тоном невинної школярки.

Він же не вважає, що я збираюся темними зимними самотніми ночами з руками під ковдрою роздивлятися ці кадри, так?

— Дивись, щоб це твоє «на згадку» не перетворилося на такий собі важіль впливу.

Чи компромат.

Бос більше нічого не сказав, та в голосі його вчувалися застереження й загроза. Я нагородила його у відповідь вбивчим поглядом.

Коли я нарешті відклала телефон і знову узяла келих, Тоні помітно розслабився.

Вичекав, поки я сьорбну ще п’янких освіжаючих бульбашок, та спитав, споглядаючи за моєю реакцією з-за плеча:

— То все ж таки хто? Дійсно Капітан Америка?
— Га?

— Прекрасна й водночас трохи розгублена, — задоволено примружившись, підкреслив він, від чого я дужче зніяковіла. — То про кого ти мрієш, любонько Бессі? Хто твоя еротична фантазія?

— Це тебе не обходить, — відрубала я, швидко отямившись від його сумнівного компліменту. Він не вважається за приємне, якщо зроблений, щоб мене збентежити.

— Якщо не Капітан, то, може, Локі? Чи той м’язистий Тор?
— Окрім чоловіків з коміксів існують й інші.

— Тоді, мабуть, це Джек з «Титаніку», — розмірковував бос, вже бурмочучи під ніс, збагнувши, що нічого від мене не доб’ється.

Я лишень закотила очі, спустошила келих й налила собі ще.

Річ у тім, що зараз, саме зараз, з незрозумілих причин моєю еротичною фантазією був він. Але це зізнання я збиралася перетворити на таємницю, яка ляже зі мною в могилу.

Я, звісно, могла роз’яснити йому трохи, що Джека Доусона дівчата зазвичай вбачають у ролі еталонного чоловіка чи рятівника, а в наших хтивих думках мешкає дехто більш гарячий та небезпечний на кшталт Деймона Сальваторе, Дерека Гейла чи, так, дійсно, бога грому, та це не змінювало взагалі нічого. В цю хвилину я й досі бажала його, Тоні Соретті. І це мене вбивало. Хоча б тому, що я не тямила, чому це так. Мабуть, зурочила себе раніше.

І продовжувала пити, з видом справжньої королеви, схрестивши під собою ноги, спостерігаючи, як бос справляється. Як напружуються його м’язи, як спиною стікає цівка поту, як він витирає рукою вологе чоло й видихає повітря ротом, оцінюючи, скільки йому ще лишилося того безладу.

Єдине, про що я могла думати в цей момент, — як все це неправильно.

Не тільки відчайдушно хотіти, щоб він покинув те прибирання й оволодів мною просто тут, на канапі.

Частина мене волала — допоможи йому, дурепа така! Це твоя робота! Й твоїх рук справа, бо ти не зуміла вчинити скандал без реквізиту.

А ще я відверто не розуміла, що змушує людей з грошима витрачатись на такі забавки, як я?

Гаразд, можливо, спалахнула я від того, що маю подібній, дещо химерний й розпусний, досвід вперше. Хто б взагалі уявив, що дівчина, за спасіння душі якої матуся совісно молиться щоночі, бо це її ритуал на зразок чистки зубів, опиниться в подібній ситуації? Та саме за цим — за пригодами, різноманіттям, шансом змінити життя й побачити хоч щось я поїхала з Омахи.

Але споглядати за голим прибиранням раз у раз, день за днем, багато тижнів чи місяців? Ні, це не для мене.

Багатії ж інші. Вони мають змогу тішитись подібними напівпристойними забавками щодня й щогодини. І в тому, що це згодом набридає, я цілком вірила Тоні.

Чергова порція просекко нарешті трішки притлумила полум’я в мені й взагалі штовхнула встругнути дещо.

Соретті якраз підійшов до кавового столика та, насвистуючи щось, здається, з репертуару Бейонсе, затримався поряд, щоб протерти скляну стільницю, а ще — покрутити задом біля мене. Отут я й захопила його зненацька. Не вхопила за дупу, як полюбляють чинити інші, ні, висолопивши кінчик язика, запхала пальці під резинку трусів, відтягла її — як дехто зробив тієї ночі, — відпустила й вжалила його сідницю.

Бос не підстрибнув від несподіванки, але сіпнувся добряче. І роздратовано загарчав, попереджаючи мене, що ще одна подібна витівка скінчиться чимсь таким катастрофічно-лихим, що мені з моїм ледь не цнотливим мозком це й годі вимислити.

Втім, спробувати було варто. Поки я допивала просекко, остаточно розслабившись, тобто наклюкавшись ще до обіду, гадала, що б таке Тоні міг зі мною зробити у якості покарання.

Це мене й зморило остаточно. Позіхнувши солодко й прицмокнувши, я полишила роль королеви всього Мангеттену й заміни Блер Волдорф та вляглася на канапі, підмостивши під голову долоні — подушка здалася мені надто м’якою. І задрімала.

— Агов, сонько, — з обіймів Морфея мене висмикнув лагідний і дещо глузливий знайомий голос. — Невже видовище було аж настільки кепське, що ти знудилася?
Ну чого він ось так одразу причепився до мене, ще й у такий ідіотський нелюдський спосіб?

— Та не нервуй. Я ж не під тобою заснула, Соретті.
Навіть спросонку в мене вийшло огризнутись йому. Такий талант не проп’єш, хоча я намагалася.

— Це неможливо, — впевнено заявив бос. Ніби відкидав саму жасну думку про це, як нічим не підкріплені балачки про існування прибульців.

Ну, мабуть, його правда, відключитися під Тоні буде важкувато з тим його дикунським завзяттям.

Змусивши себе розплющити спочатку одне око, потім друге, я тихесенько застогнала, а слідом закректала, намагаючись встати.

Тоні зупинив мене, торкнувшись мого плеча й натиснувши на нього долонею. Вже без рукавички.

— Повір експерту, краще полежати ще трішки.
— Звідки тобі знати? В тебе ж не буває похмілля!