Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Не блищить, – кивнула, погоджуючись.

– Галантність відсутня.

– Абсолютно, – закотила очі я.

– Тоді що ви в ньому знайшли?

– Скажу по секрету, він знає людину, у якої можна знайти найсмачніші пироги в столиці.

– О-о-о, – протягнув чоловік. – Тут ви маєте рацію. І щоб не бути голослівним, краще один раз скуштувати, ніж сто разів почути.

Ми сиділи на лавочці та їли по величезному шматку пирога (Дарлем з м'ясом, а я з яблучним джемом), говорили про дрібниці та насолоджувалися теплим весняним днем. І здавалося навіть час завмер, даючи нам насолодитися цим моментом.

Згодом наш екіпаж попрямував у ту частину міста, де я ніколи раніше не бувала. Я з цікавістю розглядала краєвид, намагаючись вловити всі деталі. Якоїсь миті карета повернула і за вікном з'явилася величезна набережна. Я голосно ахнула, дивлячись на лазурного кольору воду, що накочувалася на берег повільними хвилями. Я не знала, що в столиці є вихід до моря, і вже точно не уявляла, що він такий гарний.

Дарлем відкрив віконце до кучера і кинув:

– Зупини. Ми пройдемося.

– Ні, – схопила я його за руку. – У тебе мало сил.

– На прогулянку пляжем у мене їх достатньо, – злегка усміхнувся він, перехоплюючи мою руку і допомагаючи вибратися з карети.

Чоловік повів мене до спуску. Туфлі відразу ж потонули у великій гальці. Я, довго не думаючи, скинула їх і пішла пляжем босоніж. Суша розташувалася таким чином, що в цьому місці створювалася невеличка бухта, яка майже повністю замикалася з двох боків.

Я підійшла до самої кромки води і торкнулася її пальчиком ноги.

– Холодна, – зі сміхом відскочила я.

Несподівано ззаду мені на плечі лягли чоловічі руки. Він повільно притягнув мене спиною до своїх грудей і загорнув у міцні обійми. Через секунду по тілу розлилося тепло. Не справжнє, наче...

– До тебе повернулася сила? – тихо промовила я.

– Щойно, – у голосі чоловіка почулася усмішка. Через секунду він тихо додав: – Спасибі тобі.

– Доведеться уточнити, за що саме ти дякуєш, – глузливо зауважила я. – За ритуал, що врятував тобі життя, чи за те, що була твоїм прикриттям сьогодні.

– За все, – серйозно відповів Дарлем. – Ти вчинила мудро, не покликавши лікарів і зберігши мій стан у таємниці. І ця прогулянка була чудовим задумом. Я навіть не міг розраховувати вийти сухим із цієї історії, але завдяки тобі це стало можливим.

Якийсь час ми простояли мовчки. Обійми зігрівали мене, тож навіть стоячи на холодних каменях, мені було тепло. Раптом в голову прийшла одна ідея.

– Ти повністю возз'єднався з хранителем і можеш використовувати його магію?

– Так.

– Тоді, може, начаклуєш одне малесеньке заклинання? – протягнула я, розвертаючись у кільці рук чоловіка.

– Коли ти говориш таким тоном, я починаю боятися, – звузив очі Дарлем.

– От і добре, що ти погодився, – радісно вигукнула я, вибираючись із його теплих обіймів. За кілька метрів від нас бавилися юнаки років по 12, і я крикнула їм: – Хлопці, ви б не могли повідомити всім: Повелитель чекає тут, щоб піднести особливий дар.

За секунду парубків на пляжі вже не було. А за хвилину сюди почали сходитися люди.

– Що ти задумала? – прошепотів мені Дарлем на вухо, підходячи ззаду.

– Як думаєш, скільки тут камінчиків? – хитро посміхаючись, запитала я.