Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

юність. Знаючи смаки Брокбенка, він вирішив, що той, скоріше за все, спілкувався з нею. Але дівчина похитала головою.

— Його нема,— відповіла вона.

— Я знаю,— кивнув Страйк.— Я хочу дізнатися, де він.

— Мамка його вигнала.

Чи власниця її мати, чи це просто шанобливе звертання? Страйкові не хотілося втягувати в це Мамку. Вона здавалася бувалою жінкою, міцним горішком. Мабуть, доведеться красно заплатити за, можливо, некорисну інформацію. Обрана ним дівчина здавалася приємно наївною. Вона могла вимагати у Страйка гроші за підтвердження, що Брокбенк тут працював, але це не спало їй на думку.

— Ти знала Брокбенка? — спитав Страйк.

— Його вигнали того тижня, коли я прийшла,— відповіла дівчина.

— За що його вигнали?

Дівчина глянула на двері.

— Чи хтось тут має контактний номер Брокбенка чи знає, куди він міг поїхати?

Дівчина вагалася. Страйк дістав гаманець.

— Двадцять,— сказав він,— якщо можеш познайомити мене з людиною, яка володіє інформацією про його місцеперебування. Це тобі.

Дівчина по-дитячому гралася з подолом замшевої спідниці, поглядаючи на нього, тоді вихопила дві десятки з його руки і заховала глибоко у кишеню.

— Чекайте тут.

Страйк сів на вкритий штучною шкірою масажний стіл і зачекав. Маленька кімната була чиста, як і личить салону, і це Страйкові сподобалося. Бруд діяв на нього як анафродизіак: щоразу згадувалися мама і Віттакер у гнилому сквоті, брудні матраци, густі міазми, що оточували вітчима. Тут, поруч з акуратно розставленими на поличці оліями, легко було плекати еротичні думки. Ідея масажу всього тіла з повним контактом, з олією видавалася цілком принадною.

Думки Страйка раптом полинули до Робін, що чекає надворі в машині. Страйк одразу схопився на ноги, ніби його захопили за чимось непристойним. Зовсім поруч почулися розлючені голоси: говорили тайською. Розчахнулися двері, в кімнату влетіла Мамка, за нею — налякана дівчина, що він її обрав.

— Ви заплатили за масаж і одну дівчину! — сердито заявила Мамка.

Як доти її протеже, вона кинула погляд на ширінку його штанів. Перевіряла, чи вже щось мало місце, чи не хоче він отримати більше задешево.

— Він передумав,— з відчаєм мовила дівчина.— Хоче двох дівчат, одна тайка, одна блондинка. Ми нічого не робили. Він передумав.

— Ви заплатили тільки за одну дівчину,— горлала Мамка, наставивши на Страйка кігтястий палець.

Страйк почув важкі кроки і здогадався, що надходить довговолосий викидайло.

— Я залюбки,— сказав він, подумки клянучи себе,— заплачу ще за масаж і двох дівчат.

— Ще сто двадцять? — загорлала на нього Мамка, не вірячи власним вухам.

— Так,— відповів він.

— Добре.

Мамка змусила Страйка повернутися до вітальні й заплатити. Там сиділа огрядна руда дівчина у відкритій чорній сукні з лайкри. Вона з надією глянула на Страйка.

— Він хоче блондинку,— повідомила Страйкова спільниця, коли той передавав власниці сто двадцять фунтів, і руда засмутилася.

— Інгрид з клієнтом,— повідомила Мамка, ховаючи Страйкові гроші в шухляду.— Чекайте тут, поки вона закінчить.

І Страйк сів між худенькою тайкою і рудою і дивився «Хто хоче стати мільйонером?», поки з коридору швидкими кроками не вийшов маленький чоловік при костюмі й білій бороді і, нікому не дивлячись в очі, зник за чорними занавісками й утік на вулицю. За п’ять хвилин вийшла струнка пероксидна блондинка (на погляд Страйка, його однолітка) в пурпуровій лайкровій сукні й ботфортах.

— Ви ідіть з Інгрид,— сказала Мамка, і Страйк разом з юною тайкою слухняно пішов до приватної кабінки.

— Він не хоче масаж,— прошепотіла до блондинки перша Страйкова дівчина, коли двері зачинилися.— Він хоче знати, куди поїхав Ноель.

Блондинка насупилася, приглядаючись до Страйка. Може, вона була і вдвічі старша за товаришку, але симпатична, з темно-карими очима і високими вилицями.

— А нащо він тобі треба? — спитала вона з виразним ессек-ським акцентом, тоді спокійно додала: — Ти що, з поліції?

— Ні,— відповів Страйк.

Гарненьке личко раптом осяяв здогад.

— Стривай-но,— неквапно вимовила блондинка,— та я тебе знаю! Ти Страйк! Отой Кемерон Страйк! Детектив, який розкрив убивство Лули Лендрі! Господи Йсусе, то ж тобі надіслали оту ногу?

— Ем... так, надіслали.

— Ноель був на тобі капець який поведений! — заявила блондинка.— Тільки про тебе й балакав. Ну, коли тебе показали в новинах.

— Що, правда?

— Атож, усе повторював, що ти йому травму мозку заподіяв!

— Не зовсім моя заслуга. А ти його добре знала, так?

— Ну, не настільки добре! — відповіла блондинка, правильно зрозумівши натяк Страйка.— Я знала його друга з півночі, Джона. Той був класний, один з моїх постійних клієнтів, але потім поїхав до Саудівської Аравії. Та-ак, здається, вони до школи разом ходили. Джон Ноеля жалів, бо той служив раніш в армії, а тоді мав якісь проблеми, тож рекомендував його сюди на роботу. Домовився, щоб я дала Ноелю в оренду кімнату в себе і все таке.

З тону блондинки було чути, що співчуття Джона до Брокбенка вона вважала хибним.

— І що з того вийшло?

— Попервах було нормально, але щойно він звик, то почав базікати без угаву. Про армію, про тебе, про свого сина — він на сині поведений, хоче його повернути. Каже, то ти винний, що вони з сином не бачаться, але я не знаю, з чого такі висновки. Будь-хто зрозуміє, чого колишня не підпускає Ноеля близько до дитини.

— І чого?

— Мамка його заскочила зі своєю онукою на колінах, у задертій спідничці. Онуці шість років.

— А,— кивнув Страйк.

— Він пішов, завинивши мені гроші за два тижні, й більше я його не бачила. Хай котиться, щоб його!

— Не знаєш, куди він поїхав, коли його вигнали?

— Гадки не маю.

— А якихось контактів не лишилося?

— Може, десь ще лишився номер його мобільника,— відповіла блондинка.— Не знаю, чи він ще ним користується.

— А можеш записати...

— А схоже, що при мені мобільний? — спитала блондинка, високо піднімаючи руки. Лайкра і ботфорти туго облягали її форми. Крізь тонку тканину добре було видно набряклі пипки. Попри запрошення роздивитися те все, Страйк змусив себе дивитися їй в очі.

— А ми можемо пізніше зустрітися, і тоді ти запишеш мені телефон?

— Нам не можна обмінюватися номерами з клієнтами. Такі правила закладу, котику: нам не можна брати з собою телефони.

Але скажу тобі таке,— додала блондинка, оглядаючи Страйка з