Читати книгу - "Смертниці"

які не підходили ані Роуку, ані Олені.

Джейн сьорбнула кави і знову потяглася по папери на покинуте авто Джозефа Роука. Вона вже навчилася працювати, коли Реджина засинала, і тепер, коли дочка нарешті спала, не марнуючи часу, поринула в пошуки Міли. Продивилася список речей, знайдених в автомобілі, знову переглянула жалюгідне зібрання його земних скарбів. Спортивна сумка, повна брудного одягу й рушників, украдених у мотелях. Пакет із пліснявим хлібом і банкою арахісового масла, дюжина банок із віденськими сосисками. Харчування чоловіка, який не має нагоди готувати. Харчування втікача.

Джейн перегорнула до результатів трасологічної експертизи, зосередилася на аналізі волосся та тканин. Авто було надзвичайно брудне, і на передньому, і на задньому сидіннях знайшлося чимало різних волокон природного й штучного походження, а також чимало різних волосин. Її зацікавили знайдені на зад­ньому сидінні, тож вона затрималася на цьому звіті.

«Людське волосся. A02/B00/C02 (7 см)/D42

Волосся з голови. Злегка хвилясте, стрижень сім сантиметрів, пігмент рудий, середньо насичений».

«Поки що це все, що ми про тебе знаємо, — подумала Джейн. — У тебе коротке руде волосся».

Вона повернулася до знімків машини. Уже бачила їх раніше, але знову й знову вивчала порожні бляшанки від «Ред Булла» й зібгані обгортки від цукерок, стьобану ковдру й брудну подушку. Затримала погляд на таблоїді на задньому сидінні.

«Віклі Конфіденшл».

Джейн знову вразило те, якою чужорідною здавалася ця газета в чоловічому авто. Невже Джо справді обходило те, чим переймається Мелані Ґріффіт або ж чий чоловік насолоджувався за містом приватними танцями? Це був жіночий таблоїд, жінок справді непокоїли проблеми кінозірок.

Вона вийшла з кухні, зазирнула до дитячої кімнати. Реджина ще спала — рідкісна мить спокою, яка скоро мала завершитися. Джейн тихо зачинила двері, вислизнула з квартири й пішла до сусідки.

Місіс О’Браян відчинила не одразу, але вона була помітно рада гостям. Будь-яким.

— Вибачте, що турбую вас… — почала Джейн.

— Заходь, заходь!

— Я ненадовго. Лишила Реджину в ліжечку, тож…

— Як вона? Знову вночі плакала.

— Вибачте за це. Вона не дуже добре спить.

Місіс О’Браян нахилилася до неї й прошепотіла:

— Бренді.

— Перепрошую?

— На пустушку. Я так з обома своїми хлопцями робила. Спали наче янголятка.

Джейн знала синів цієї жінки. Слово «янголятка» для них не дуже годилося.

— Місіс О’Браян, — сказала вона, поки не отримала чергову порцію повчань поганої матері. — Ви ж передплачуєте «Віклі Конфіденшл», правда?

— Щойно новий номер отримала. «Розбещені домашні улюбленці Голівуду»! Ти знала, що в деяких готелях є номери спеціально для собак?

— А ви маєте випуски з минулого місяця? Я шукаю той, де Мелані Ґріффіт на обкладинці.

— О, я знаю, про що ти.

Місіс О’Браян помахом руки запросила її до квартири. Джейн пішла слідом за нею до вітальні та з подивом витріщилася на стоси журналів на всіх горизонтальних поверхнях. Там мали бути випуски «Піпл», «Ентертейнмент Віклі» та «Ас» років за десять.

Місіс О’Браян пішла просто до конкретного стосу, попорпалася в журналах і дістала випуск із Мелані Ґріффіт.

— Так, пам’ятаю. Оцей добрий був, — сказала вона. — «Катастрофи пластичної хірургії!». Якщо думаєш про підтяжку обличчя, краще почитай. Одразу й думати забудеш.

— Можна я його позичу?

— Але ж повернеш?

— Авжеж. Це тільки на день-два.

— Бо я хочу його мати. Люблю перечитувати.

Вона, певно, ще й усі деталі пам’ятала.

Знову всівшись за свій стіл, Джейн подивилася на дату виходу таблоїда — 20 липня. Він з’явився у продажу лише за тиждень до того, як Олену виловили в затоці Гінґем. Вона розгорнула примірник, почала читати. Виявилось, що це цікаво, і подумалося: «Господи, яка маячня. Але ж весела маячня. Я й не знала, що він гей чи що вона чотири роки не мала сексу. І чого всі такі поведені на товстій кишці?» Вона проковтнула статтю про пластичну хірургію й продовжила читання, проминувши надзвичайні ситуації в моді, «Я бачив янголів» і «Відважний кіт рятує родину». Чи Джозеф Роук читав про ті ж плітки, ті ж модні образи зірок? Чи він вивчав ті ж обличчя, спотворені хірургами, й думав: «Це не для мене. Старітиму з гідністю»?

Ні, авжеж ні. Джозеф Роук таке не читав би.

«То як журнал опинився в його авто?»

Джейн перейшла до рекламних оголошень на останніх двох сторінках. Тут рекламувалися послуги екстрасенсів і цілителів і можливість заробляти вдома. Невже хтось на таке ведеться? Невже хтось справді думає, що можна «заробити до 250 доларів на день склеюванням конвертів»? На середині сторінки починались особисті оголошення, і вона раптом завмерла, дивлячись на два рядки. Два знайомі слова.

«Жереб кинуто».

Під словами були дата, час і телефонний номер із кодом 617. Бостон.

«Це може бути просто збіг», — подумала Джейн. Може, двійко коханців домовляються про потайну зустріч. Або це щодо наркотиків. Найімовірніше, Олена, Джо та Міла тут ні до чого.

Серце калатало, вона взяла слухавку телефона на кухні й набрала номер з оголошення. Пішов сигнал виклику. Три, чотири, п’ять. Автовідповідач не ввімкнувся, ніхто не відповів. Телефон просто дзвонив, вона втратила лік дзвінкам. «Можливо, це телефон мертвої жінки».

— Алло? — відповів чоловік.

Джейн заклякла на півдорозі до того, щоб покласти слухавку. Швидко знову піднесла її до вуха.

— Є там хтось? — нетерпляче спитав чоловік.

— Алло? — сказала Джейн. — Хто це?

— А це хто? Це ж ви телефонуєте.

— Перепрошую. Мені дали цей номер, але без імені.

— А тут і немає імені. Це таксофон.

— Де ви?

— Фаной-Гілл. Проходив, коли почув дзвінок. Тож якщо ви шукаєте конкретну людину, не можу допомогти. Бувайте.

Він поклав слухавку.

Джейн знову витріщилася на оголошення. На ці два слова.

«Жереб кинуто».

Вона знову потяглася по телефон, набрала номер.

— «Віклі Конфіденшл», — відповіла жінка. — Відділ реклами.

— Вітаю, — сказала Джейн. — Я хотіла б подати оголошення.

— Треба було спочатку обговорити це зі мною, — сказав Гебріел. — Не віриться, що ти сама на це пішла.

— Не мала часу тобі телефонувати. Вони приймали ого­лошення до п’ятої вчорашнього дня. Мусила робити вибір одразу ж.

— Ти не знаєш, хто відповість. А тепер твій номер піде в друк.

— Найгірше, що може статися, — отримаю кілька дурних дзвінків, от і все.

— Або тебе затягне в щось значно небезпечніше, ніж ми уявляємо. — Гебріел жбурнув журнал на стіл. — Це треба влаштувати через Мура. Поліція Бостона може відстежувати й перевіряти дзвінки. Треба спочатку все продумати.

Він подивився на дружину.

— Джейн, скасуй оголошення.

— Не можу. Кажу тобі, надто пізно.

— Господи. Я на дві години поїхав до офісу, а моя дружина тим часом вирішила побавитися в небезпечні ігри на нашій кухні.

— Гебріеле, це лише два рядки оголошення в журналі. Або хтось перетелефонує, або ніхто на це не клюне.

— Що, як клюне?

— Тоді дозволю