Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Ось, де ти! – Сказав Алан. Фросі одночасно захотілося обійняти підступного колишнього вчителя та дати смачного копняка. – Це все Всеволод! Я вчора розмовляв зі Смоком. Всеволод з’явився у цьому часовому вимірі  декілька тижнів тому. Це точно він зруйнував всі часові виміри. Мабуть, хотів створити зручний для себе часовий вимір. А думаю я,  що це – він, тому що цей злодій - блондин і має помічницю – дівчину. Саме так, як записано в історії Смока. Вони…

     - Шановний, - досить прохолодно, а може лише із кригою, запитала Єва. – Що Вам потрібно від моєї сестри?

      Алан смикнувся та здивовано втупився в обличчя Єви. Здавалося, він не зрозумів запитання. Потім він зітхнув, відкрив рота, але його перервала Фрося:

     - Й гадки не маю про що ти кажеш! Якщо хтось змінив минуле, це - твої проблеми. Я ж маю знайти роботу.

      - Роботу? – Здивувався Алан, ніби ніколи не чув цього слова.

      - Так, - відповіла Єва. - Робота, це така штука…. Як би це Вам пояснити доступніше? – Алан фиркнув, а Фрося була ладна обійняти близнючку. – Така штука, коли щось робиш, а тобі за це дають гроші.

       - Я знаю, що таке – робота, - пробурмотів Алан. – Але історія та минуле… особливо майбутнє… вони… дуже важливі речі.

      - Чупринка, - звернувся до Фросі Прохор Гнатчук. – Цей чувак тобі заважає? Побити його?

      - Це… дуже гарна ідея, - відповіла дівчина. – Але, ні. Не треба. Дякую. Я якось сама. Бо потім тобі ще стоматологу доведеться платити.

      Алан, Єва та Прохор витріщилися на Фросю. Решта учнів зупинилася, або стала пригальмовувати, сподіваючись на сенсацію. Але сенсація несподівано вибухнула з іншого боку.

       Сяюча своєю впевненістю та випромінюючи запах наймодніших парфумів, Власта Скриня попрямувала до темного джипу, який, як завжди о цій порі, заїхав за нею. В цьому видовищі не було нічого нового, чи сенсаційного. Адже, так було за будь-якої погоди. Сенсацією було дещо інше.

       За Властою йшов Ярослав – як на думку Фросі дещо згорблений, - ніс важку сумку дівчини. Потім хлопець відчинив дверцята спереду, і Власта, - помахавши однокласникам наче королева, - всілася в авто. Сідаючи, вона щось пробурмотіла, і Ярослав всівся на заднє сидіння.

       Вся школа застигла.

      - Те, що Микитенко закоханий у Скриню, я ще міг уявити. Але щоб отак, привселюдно відчинити перед нею двері…, - пробурмотів Прохор Гнатчук, який явно був збитий з пантелику. Фрося віддавила однокласнику ногу.

      - Кожен має свою ціну, - зітхнув Алан. Фрося ледь не спопелила його поглядом, наче той Дракон, з її уяви. Єва ж просто рушила далі. – Єфо…, - сказав Алан, але дівчина обернулася та прошепотіла йому щось. Юнак досить чітко прочитав:  “Ну, ти й - дурень”. Колишній вчитель хотів щось додати, але Фрося вже цього не бачила. Вона поспішала наздогнати близнючку. В цьому часовому вимірі водії їздили на шалених швидкостях та геть не поважали правила дорожнього руху.

      Якби це стосувалося Фросі, вона  б вже обговорила свої проблеми, страхи чи негаразди із близнючкою. Єва ж була, як припускала Фрося, копією мами. Тобто, хотіла спочатку кожну проблему обдумати на самоті. А потім, самостійно прийняти рішення, порадившись лише із татом. Але у Єви не було чоловіка. Тож молодша близнючка хвилювалася, чи винесе Єва тягар своїх страждань.

       Дорогою додому вони мовчали. Вони мовчки розігріли гречану кашу із сухими минулорічними грибами. Потім, кожна мовчки налила собі чай, у дешеву чашку, та мовчки помила, - кожна за собою, - посуд.

      Фросі стало зле. Дівчині здавалося, що мовчать лише щасливі закохані, які разом, і які не потребують зайвих слів. Єва ж не була схожа на щасливу закохану. Радше, навпаки.

      Єва знову підігріла чайник і випадково облилася окропом. Саме цієї миті, з її очей бризнули солоні гіркі та вистраждані сльози. Фрося обійняла сестричку та стала її заспокоювати. Єва ридала дуже голосно, наче невиліковна навіжена. Було зрозуміло, що справа аж ніяк не в окропі. Але Єва була горда, тож треба було підтримувати її гордість.

      - Та то нічого, - втішала щойно віднайдену близнючку Фрося. – Кожен може помилитися і…. е… облитися окропом. Кожен біль болить лише у мить нанесення болю. А коли минає час, дивишся на світ під іншим кутом. Це дуже болісні страждання, але, може, те що сталося – на краще.

     Єва запідозрила сестру у маніпулюванні фактами та запитала, крізь сльози:

     - Ти вважаєш, що те, що я облилася окропом, якось згодиться мені у майбутньому?

     - А як же! – Відповіла, сповнена ентузіазму Фрося. Вона поспішно шукала хоч якусь правдоподібну причину і ніяк не могла знайти. – Зараз ти думаєш…. Е… а що ти думаєш?.... Мабуть ти думаєш, що це дуже болісно і образливо. Але з часом ти зрозумієш, як відрізнити справжнього…. Е чайника… від чайника із окропом.

       Єва подивилася на сестру із сумнівом. Фрося вже подумки чекала на новий водоспад зі сліз. Але на цей раз  - за зачиненими дверима, у ванній кімнаті. Але Єва була зроблена з міцного матеріалу. Вона витерла негарні шмарклі з свого гарного личка та протерла білу газову плиту спеціальною ганчіркою.

      - Я не маю права ридати через… окріп. Тож, давай пошукаємо нову роботу.