Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Он як? — промовила я, намагаючись приховати своє справжнє ставлення. — І скільки ж він попросив за свою допомогу? — вирішила я підтримати батьків сценарій, та схоже, він не очікував такого запитання, адже в голові ще не придумав чіткої суми, і зараз намагався скласти потрібну відповідь, яка не викличе у мене підозри.
— Е… — він завагався, — я б не хотів озвучувати, тобі ні до чого зараз ця інформація, — і своїми словами підтвердив мої здогадки, що він збрехав мені, наче малому дитя.
— Чому ти вирішуєш, що мені слід знати, а чого не слід? — мій голос прозвучав рішуче. — Це просте питання, та й стосується безпосередньо мене. Чому тебе так дивують мої прості питання? — додала я, і в моїх словах пролунала не тільки іронія, а й певна роздратованість. — Батьку, я не маленька дівчинка, за яку усе наперед вирішили і обмежили в усьому, — закінчила я, і моє серце стиснулося від гіркоти.
Батько, як гросмейстер, обмірковував почуте, і ми чудово розуміли, що це не стосуються конкретної ситуації, а має загальний характер, зачіпаючи його роль у моєму житті. Впливовий чоловік, що звик віддавати накази, зараз стояв переді мною, своєю дочкою, обмірковуючи кожне слово та кожен свій рух, і я відчула певну перемогу над ним. Він знову подивився на мене, ніби вперше за багато років, і в його погляді промайнула здивована нотка.
— Ананіє, мабуть, я не звик до думки, що ти так швидко виросла, — почав він свою промову, немов підбираючи потрібні слова. — От і за інерцією оберігаю тебе не тільки від різних небезпек, а й від зайвої та непотрібної інформації, — промовив він, і в його голосі прозвучали нотки удаваного каяття. — Але обіцяю, що надалі враховуватиму твої побажання, — закінчив він, і в його словах промайнула нотка компромісу.
— От і добре, батьку, — сказала я спокійно, немов погоджуючись на його умови. — Тоді звільни мене від нав’язливого Константина, — мій голос прозвучав твердо та рішуче, — мені не сила терпіти його лицемірства та підлабузництва, — додала я, і мої щоки спалахнули від обурення. — Невже не видно, що він хоче лише використати нашу сім’ю і дістатися твоїх грошей? — закінчила я і мій погляд впився у його очі.
Було б нерозумно не скористатися вдалою ситуацією, — подумала я, відчуваючи, як в мені зароджується впевненість, — тож тепер я, немов переможниця на п'єдесталі, спостерігала за батьком, брови якого поповзли на чоло, видаючи його розгубленість.
— Ананіє, це не так легко, — промовив він, і в його голосі прозвучали нотки роздратування, — ми оголосили про ваші заручини, і про це знає уся країна, — додав він, немов намагаючись нагадати мені про моє місце. — Не можна ось так просто, без жодних на те причин, відмінити угоду між обома могутніми родами, — продовжував він, і його слова нагадували наказ. — Що я маю сказати батьку Константина, шанованому і одному з найбагатших людей планети, Андроніку Пехленевідісу? — додав він, і в його словах прозвучало ледь приховане занепокоєння. — Доню, так справи не вирішуються, — його погляд був безапеляційний, і в його словах пролунав холодний відтінок.
— То виходить, що ми на їхні гроші полюємо? — з удаваною дитячою наївністю спитала я, намагаючись спровокувати батька, і невинно покліпала очима, наче звичайна школярка. Від чого Мешах, немов хижак, підійшов ближче, аби заглянути у мої очі, намагаючись розгадати мої справжні наміри, і в його очах промайнув відблиск тривоги. Він нічого не міг сказати у відповідь, і я запізно подумала, що не варто було так відкрито провокувати його, адже моя поведінка може викликати не тільки роздратування, а й певні підозри щодо моєї розумової повноцінності.
— Гаразд, батьку, я зрозуміла, — сказала я, намагаючись приховати свою іронію, — не маленька, — додала я, і мої губи скривилися у легкій посмішці. — Облишмо цю розмову, — запропонувала я, і мій голос зазвучав втомлено, — як і ти, я все ще відчуваю себе юною і не готовою до дорослого життя, — додала я, наче намагаючись виправдати свою поведінку. — Та й процедури мене вимучили, тож я б хотіла відпочити, — мій голос прозвучав тихо та безпорадно. — А завтра хотілося б побачитися з Мануїлом, — я опустила очі, — він знає про те, що я в лікарні? — додала я, і моє серце стиснулося від неприємного передчуття.
— Ні, ми сказали йому, що ти поїхала з нареченим, — відповів батько швидко, наче намагаючись приховати правду.
Я не приховувала свого смутку, і мої брови на мить нахмурилися від розчарування. Тож я опустила очі, і потерла їх, наче намагалася прогнати неприємні думки.
— Ну звісно, хто б сумнівався, — промовила я тихо, немов сама до себе, відчуваючи, що опинилася у глухому куті.
— Ананіє, ти знову усе ускладнюєш, — вигукнув батько, і в його голосі пролунав роздратований відтінок. — Дозволь нагадати тобі, що ти впала в кому, і могла не повернутися до життя, — додав він, і його очі наповнилися удаваною турботою. — Що ти хотіла, аби мій єдиний спадкоємець провів ті дні, як і я, в розпачі та сльозах? — він підвищив тон, — Ти цього бажаєш рідному молодшому брату? — він зірвався на крик, і я глибше пізнала свого батька, що не звик вислуховувати заперечення, і завжди намагається маніпулювати іншими.
Браво! Овації. Занавіс. — подумала я, і гірка усмішка скривила мої губи.
У палаті знову запанувала тиша, але цього разу я відчула лише полегшення від самотності. Саме час, — подумала я, і мої губи скривилися у легкій посмішці, — розпочати розслідування та пошукати детальну інформацію про Константина Пехленевідіса та його впливову родину.
Раніше, я завжди вважала, що час, який люди витрачають в інтернеті є безцільно втраченим, і ніколи не цікавилася відомими людьми чи їхніми статками, вважаючи це марнотратством. Та й власне, мені цього і не потрібно було, оскільки я завжди жила у власному світі, і була зосереджена на інших цілях, проте зараз настав час надолужувати прогалини та дізнатися усі таємниці мого майбутнього чоловіка.
А інформації виявилося предостатньо, і вона нагадувала айсберг, що має значну підводну частину. Виявляється, Андронік Пехленевідіс, мов ненаситний хижак, отримав від Варбургів ласий шматок, одну копальню в Австралії, де концентрувалися значні поклади золота. В інтернеті, звісно, не було даних про те, наскільки ця копальня є важливою, проте ці відомості були доступні нашій сім’ї, і я точно знала, що вона є надзвичайно цінною. Це були колосальні активи, які так просто не продають, а тут їх просто віддають, як непотрібний мотлох. Для чого? Невже це моє «придане», яке батько пообіцяв за моє заміжжя, як безмовний викуп за мою згоду, — промайнуло у моїй голові. Інші активи нашої сім’ї, а саме: копальні з Центральній Африці, Північно-Східній Індії, та ще дві з центральної частини Австралії були не такими перспективними з точки зору фінансової вигоди, порівняно з австралійською перлиною. Це ще раз підтверджувало мою здогадку, що моє заміжжя було лише економічною вигодою для батька, і він бачив у мені лише маріонетку, що має принести йому вигоду.
Але чому він так вчинив? Варіантів було два: або наша сім’я відчувала фінансові труднощі, та з метою недопущення подальших втрат, таким чином потрапляла під протекцію впливовішої корпорації, що нагадувала б приєднання до більш сильної зграї, задля свого виживання, та це було б надто банально. Залишався ще один варіант, який видавався більш вірогідним, родина Пехленевідіс знала про якусь таємницю мого батька і активно цим маніпулювала, виступаючи у ролі витончених ляльководів. Ця версія виглядала настільки правдивою, що моє серце стиснулося від неприємного передчуття. Інакше, батько віддав би меншу копальню в іншому кінці світу, наприклад, в Африці, де малахіти, берили та бірюза видобувалися вже протягом півтори сотні років, тому ресурси копальні майже вичерпувалися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонянка власних снів, Любава Олійник», після закриття браузера.