Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Розділ 43: Фінішна пряма

Стів

Нерви. Це слово відлунювало в моїй голові, коли я сидів за столом і дивився на свої конспекти, на той список завдань, який здавалося, не мав кінця. Остання сесія перед канікулами… Це була не просто фінальна битва перед відпусткою. Це була війна з самим собою, з моїми сумнівами, з усіма тими моментами, коли я відчував, що не зможу витримати.

Але я мусив. Я не міг підвести свою стипендію, не міг підвести ні себе, ні команду. Для мене це було більше, ніж просто оцінки. Це було питання того, чи зможу я продовжити те, до чого так прагнув. Спорт, університет, майбутнє. Все це трималося на ниточці, і я не мав права її порвати.

Мері була моєю рятівницею. Вона була завжди поруч, завжди готова підставити плече. І навіть коли я сам сумнівався в собі, вона намагалася втовкмачити мені, що я здатен на більше. "Ти сильний, Стіве. Ти можеш це зробити", — ці слова лунали в моїй голові, коли я дивився на складні питання, які мені потрібно було вирішити. І я справді починав вірити в це. Вона не давала мені здаватися, коли руки вже опускалися.

Ми разом сиділи ночами, переглядали один матеріал за іншим, вона пояснювала те, що я не міг зрозуміти. Це була боротьба, але вона була поруч, і це робило все набагато легшим. Я відчував, як її терпіння і сила волі передаються мені. І я вірив — я пройду цей етап.

Але останній екзамен... Це був кульмінаційний момент. Моє серце билося, ніби з усіх сил, коли я відкривав аркуші з питаннями. Кожне слово, кожна формула вивалювалися зі мною, ніби я намагаюсь загнати їх назад у свій розум, але вони не піддаються.

Я пригадав все, що вивчав, усі розмови з Мері. І тоді, ніби невидимий голос у голові, що налаштовує на перемогу, я взяв себе в руки. Одне питання за іншим. Відповіді ставали яснішими, коли я фокусувався на них. І ось він — останній, найважчий момент, але я зрозумів, що не все так погано.

Коли я вийшов з аудиторії після останнього екзамену, світ здавався зовсім іншим. Погода змінилася, ніби відображала моє відчуття. Сонце світило яскраво, і я відчував себе, ніби нарешті вдихнув повітря після кількох тижнів затяжного голоду на хвилину відпочинку. Але відпочинок ще був попереду. Я обернувся до Мері, і ми обидва, не сказавши жодного слова, просто обнялися. Це був момент без слів. Ми зробили це.

Мері

Безсонні ночі, річки кави, згоріли зошити... Ніколи не думала, що сесія буде такою. Це було як випробування на межі можливого. Моя голова була забита рівняннями, термінами, формулами, якими я намагалась поділитися з іншими, пояснити, зробити так, щоб кожен зміг зрозуміти. Я розуміла, що мені потрібно триматися, адже я була тим, хто міг допомогти друзям пройти цей період. Але я так втомилася.

Я бачила, як Стів з кожним днем змінювався. Він більше не був тим спокійним хлопцем, якого я знала. Справжній стрес залишав свій відбиток на його обличчі. Я пам'ятаю, як він один раз зірвався, прокричав, що не витримає, що не зможе здати ці іспити. Але я знала, що це не так.

"Ти здатен, Стіве. Ти можеш все. Ти не один", — повторювала я йому, хоча й сама інколи сумнівалася в своїх силах. Але якщо я не зможу вірити в нього, то хто?

Він розмовляв зі мною тоді, коли був найвідчайдушнішим. І я розуміла, що допомогти йому — це не просто відповідати на його запитання чи давати підказки. Я мала подбати про його внутрішній спокій. Мені було важливо, щоб він не втрачав впевненість у собі.

Кожен день ми сиділи разом. Ми спільно розбирали найскладніші теми. І навіть коли я вже втомилася, навіть коли мої очі заплющувалися від безсоння, я все одно була з ним. Часом навіть сміялися, коли не могли згадати якусь деталь чи формулу. Але я знала, що він це зробить. Я вірила в це більше, ніж у будь-яку іншу перемогу.

І ось він, момент, на який я чекала. Останній екзамен. Я побачила, як він сидів, його руки тремтіли, а обличчя було зосереджене. Я знала, як це важливо для нього. І коли я побачила, як він виходить із аудиторії, я відчула таке полегшення, що наче весь світ змінився.

Ми дивилися один на одного, і все стало зрозумілим. Це була наша перемога. І хоч ми ще не знали, що чекає попереду, ми знали, що зробили все, що могли. Ми пройшли цей шлях разом. І тепер ми мали цілу канікулярну пору, щоб відпочити і відновити сили.

Всі, хто мав хоча б одну сесію перед канікулами, знають, як це — коли ти просто мрієш про те, щоб сісти на диван, викинути підручники й не думати про них ще деякий час. І саме в цей момент я зрозуміла: ми пройшли все це. І тепер ми могли лише насолоджуватися тим, що попереду.

Стів

Коли ми сіли в кафе після всіх екзаменів, я відчув, як мої плечі нарешті розслабляються. Сонце світило так яскраво, що я навіть почув, як у моїй голові затихли всі тривоги. Я оглянувся на Мері, і її обличчя, яке зараз сяяло від полегшення, виглядало таким природним, що я навіть не міг уявити, що ми пережили все це разом.

"Дякую," — сказав я тихо, коли ми дивилися один на одного.

"Нічого, ти сам це зробив," — відповіла вона з усмішкою.

Я не міг не посміхнутися у відповідь. Так, я зробив це, але без неї я не був би тут. І тепер ми були готові до наступного етапу.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍