Читати книгу - "“там, де світло торкається води”, Елісса Фенікс"

Час. Він змінюється. Він тече, як річка, яка забирає з собою все, що стикається з її водами. У світі, де ще не так давно все було незрозумілим і чужим, тепер все стало на свої місця. Світ, до якого вони прийшли, зрештою став їхнім домом. А цей шлях — їхнім вибором, не випадковістю.

Лея стояла на тій самій вершині, де все починалося. Вона дивилася на нескінченне полотно світу, яке тепер не було чужим. Вона була частиною цього місця, як і цей світ — частиною її. Пройшло чимало часу, багато чого змінилося, але найголовніше — вона нарешті знайшла свій шлях.

Кайр стояв поруч, його погляд був спокійний, але повний того самого внутрішнього світу, що й у неї. Вони більше не були тими, ким були на самому початку. Вони зростали, змінювалися, і тепер, здається, що світ був їм під силу.

Вони обидва знали, що час не стоїть на місці. У них попереду було ще багато невідомого, але зараз вони мали те, що їм найбільше було потрібно — один одного. І це було достатньо.

— Ми тут, — сказала Лея, її голос звучав тихо, але впевнено.

— Так. І це наш новий початок, — відповів Кайр.

Вони не потребували слів, щоб розуміти один одного. У їхніх серцях була одна думка, одна надія. Вони йшли в майбутнє разом, і цей шлях був для них справжнім.

Світ продовжував змінюватися, але вони вже не боялися невідомого. Вони прийшли сюди не випадково. Це був їхній вибір, і тепер вони були готові його прийняти.

І, можливо, найважливіше було те, що з кожним новим кроком вони стали сильнішими. Їхня любов, їхня рішучість, їхня надія — це те, що вела їх через усі труднощі. Вони створили свою реальність, і в цій реальності вони були разом.

У цьому світі вони вже не були одні. І в цьому новому світі їхнє майбутнє тільки починалося.

Кінець.

Кінець