Читати книгу - "Таємничий острів"

довідалися б тоді, звідки прибув їхній власник, — сказав Гедеон Спілет.

Вони вирішили оглянути всі речі. Уважно обстежували кожний предмет, особливо книги, прилади і зброю. Але, проти звичаю, на рушницях і книгах не позначалося, де вони вироблялися або друкувалися, але ж фабрична марка не могла стертися, тому що речі, мабуть, ще не використовувались; кухонний посуд та інструменти теж були зовсім новими. Словом, все доводило, що люди не похапцем кинули речі до ящика, а навпаки, вибирали кожний предмет обдумано, ретельно. Про це свідчив і внутрішній металевий ящик, що охороняв речі від вологи, — його не можна було запаяти поспіхом.

Енциклопедичний словник і словник полінезійських прислівників надруковані були англійською мовою, але ні прізвища видавця, ні року видання не зазначалося.

Біблію, теж англійську, чудово видану in quarto,[21] здавалося багато разів читали і перечитували.

На прекрасному атласі з картами обох півкуль, у проекції Меркатора і з географічними назвами французькою мовою, теж не знайшли ні року видання, ні прізвища видавця.

Колоністи ретельно оглянули всі речі, але не могли здогадатися, якій країні належало судно, що, очевидно, недавно побувало в тутешніх водах. Але звідки б не з’явився ящик, він збагатив колоністів острова Лінкольна. Досі вони користувалися лише дарунками природи, усе робили самі, а розум і знання допомагали їм виходити зі скрутного становища. Чи не провидіння, бажаючи винагородити їх, послало ці фабричні вироби? І поселенці адресували небесам вдячну молитву.

Втім, один з них — Пенкроф — був не цілком задоволений. Очевидно, у шухляді не виявилося саме того, чого йому так бракувало, і поки витягали предмет за предметом, усе тихіше і тихіше лунало його «ура», а коли опис закінчився, всі почули, як він пробурчав:

— Все це чудово, але самі бачите — для мене в ящику нічого не знайшлося.

Отут Наб його запитав:

— А чого ж ти чекав, друже?

— Півфунтика тютюнцю! — серйозно відповів Пенкроф. — Тоді я був би абсолютно щасливий.

При цьому зауваженні Пенкрофа всі весело засміялися. Тепер, після знахідки, виникла потреба ретельніше, ніж колись, обстежити острів. Друзі вирішили наступного ж дня, на світанку, вирушити в дорогу, піднятися вгору річкою Віддяки і дістатися до західної частини острова. Можливо, жертви аварії корабля висадилися там на узбережжя і опинилися у скруті, — колоністам хотілося швидше прийти до них на допомогу.

За день поселенці перенесли всі речі до Гранітного палацу і акуратно склали у великій кімнаті.

Того дня, 29 жовтня, була неділя, і, перш ніж лягти спати, Герберт запитав інженера, чи не прочитає він їм кілька рядків з Євангелія.

— Охоче прочитаю, — відповів Сайрес Сміт.

Він узяв книгу і зібрався вже відкрити її, але Пенкроф раптом сказав:

— Містере Сайрес, я забобонний. Відкрийте-но навмання і прочитайте нам перший вірш, який трапиться вам на очі. Подивімося, чи підійде він до нашого становища.

Сайрес Сміт посміхнувся, але виконав бажання моряка — він відкрив Євангеліє саме на тім місці, де лежала закладка.

І раптом його погляд упав на червоний хрестик, зроблений олівцем перед восьмим віршем VII глави Євангелія від Матфея.

І він прочитав цей вірш, що говорив:

«Просіть, і дано буде вам; шукайте, і знайдете».

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Відплиття. — Початок припливу. — В’язи і кропив’яні дерева. — Різні рослини. — Жакамар. — Лісовий пейзаж. — Евкаліпти-велетні. — Дерева, що вберігають від лихоманки. — Зграї мавп. — Водоспад. — Нічліг

Наступного дня, 30 жовтня, колоністи зібралися в дорогу. Тепер, після всіх подій, дослідження острова не терпіло зволікання.

Дійсно, обставини склалися так, що мешканці острова Лінкольна вже не думали про те, як допомогти собі, а готові були самі кинутися на допомогу.

Вони вирішили піднятися якнайдалі вгору рікою Віддяки. таким чином, велика частина шляху не занадто втомить, і їм вдасться переправити на човні продовольство і зброю майже до західного узбережжя острова.

Треба було вирішити, яке спорядження необхідно взяти із собою, пам’ятаючи про те, що, можливо, доведеться привезти якісь речі до Гранітного палацу. Якщо й справді біля берегів острова сталася аварія корабля, як це вони передбачали, знайдеться чимало речей, викинутих морем і, можливо, дуже корисних. Звичайно, візок зручніший хисткої піроги, але у важкий і громіздкий візок довелося б запрягтися самим, і це змусило Пенкрофа пожалкувати, що в ящику не виявилося не тільки «півфунтика тютюнцю», але й пари сильних породистих нью-джерсійських коней, що зробили б стільки послуг поселенцям.

Наб уже навантажив у човен провізію — солонину, кілька галонів пива і напою з коренів драцени, тобто їстівні припаси на три дні — найдовший термін, призначений Сайресом Смітом для подорожі. Крім того, поселенці розраховували поповнити запаси в дорозі, і Наб завбачливо прихопив, крім всього іншого, і переносну пічку.

Вони взяли із собою також дві сокири, щоб прокладати дорогу в хащах, бінокль і кишеньковий компас.

Зі зброї вибрали дві кремінні рушниці, більш придатних тут, ніж пістонні рушниці, тому що для кремінних потрібні лише кремені, а їх не важко замінити: запас пістонів при частому вживанні незабаром би вичерпався; мандрівники взяли також карабін і патрони. Вони прихопили із собою і запас пороху, — у барилах його було близько п’ятдесяти фунтів; до того ж інженер збирався замість нього виготовити якусь вибухову речовину. До вогнепальної зброї додали п’ять мисливських ножів у шкіряних чохлах; при такому спорядженні можна було сміливо заглиблюватися в незайманий ліс, а в разі потреби і постояти за себе.

Що й казати, Пенкроф, Герберт і Наб, озброївшись до зубів, нетямилися від радості, хоча вони й обіцяли Сайресу Сміту не стріляти без потреби жодного разу.

О шостій годині ранку спустили пірогу на воду. Мандрівники, рахуючи і Топа, розмістилися в ній і поплили морем до гирла ріки Віддяки.

Приплив почався всього лише півгодини тому. Виходить, він мав тривати ще кілька годин, і цим випадало скористатися: адже пізніше, при відливі, плисти проти течії зробилося б важко. Приплив був високий, тому що через три дні наставала повня, і пірога, яку він підганяв вгору за течією, швидко ковзала між двох високих берегів, навіть без допомоги весел.

За кілька хвилин друзі доплили до закруту ріки і опинилися в тому місці, де півроку тому Пенкроф спорудив перший пліт.

Тут ріка досить круто повертала, і, роблячи закрут, текла на південний захід під покровом великих хвойних дерев.

Береги ріки Віддяки виглядали Дуже мальовничо. Сайрес Сміт і його друзі милувалися красою природи, яку вона створює з такою легкістю, поєднуючи ліси й ріки. Вони просувалися вперед, і породи дерев мінялися. На правому березі