Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

чоловіка, місіс Дюбеда, ви просите мене про дуже серйозні справи!

М-с Дюбеда. Я прошу вас порятувати життя великій людині.

Ріджон. Ви просите мене вбити іншу людину ради її порятунку; бо, напевне, взявши нового хворого, я мушу одного із старих хворих віддати на звичайне лікування. Гаразд! Я не зрікаюся й цього. Але перед тим я маю ось що зробити; я піду на такий вчинок, коли ви переконаєте мене, що його життя значніше за сіреньке життя, яке я тепер пильную. Та спочатку ви мусите мене переконати.

М-с Дюбеда. Він написав ці етюди; і вони не з кращих — вони далекі від його ж найкращих; справді, найкращих я не принесла з собою: мало кому вони подобаються. Йому тільки двадцять три роки: перед ним ціле життя. Ви дозволите мені привести його до вас? Ви погодились би поговорити з ним? Може, ви й самі тоді переконаєтесь?

Ріджон. А в нього досить сил, щоб приїхати пообідати в ресторані «Зірка та Підв’язка» в Річмонді?

М-с Дюбеда. О, так! Але для чого?

Ріджон. Я вам скажу. Я запрошую всіх своїх старих друзів на обід, щоб відсвяткувати своє лицарство — мабуть же, ви про це читали в газетах?

М-с Дюбеда. А так, так. Тим-то я й удалась саме до вас.

Ріджон. Це буде лікарський обід. Повинен бути обід нежонатих. Я — нежонатий. Отже, коли б ви погодились взяти на себе обов’язки господині й привести свого чоловіка, ми зустрілися б з ним; він стрівся б також де з ким з найвидатніших осіб моєї професії: сер Патрік Куллен, сер Ралф Блумфілд Боннінґтон, Кутлер Валпол та інші. Я поговорю про вашого чоловіка з товаришами; від того, яке він справить на нас враження, залежатиме наше розв’язання його долі. Згодні?

М-с Дюбеда. Так, звісно, я прийду. О, дякую вам, дуже дякую! А чи могла б я принести дещо з його етюдів — справді гарних етюдів?

Ріджон. А так. Про те, коли саме буде обід, я дам вам знати завтра вранці. Лишіть мені свою адресу.

М-с Дюбеда. Тисячу разів вдячна вам. Ви зробили мене просто щасливою. Я певна, що ви будете зачаровані ним і полюбите його. Ось моя адреса. (Подає йому свою карточку).

Ріджон. Дякую вам! (Дзвонить).

М-с Дюбеда (засмучено). Може б я... е... я хотіла б... (Вона червоніє й спиняється зніяковіла).

Ріджон. У чому річ?

М-с Дюбеда. Вам платня за пораду?

Ріджон. О, я й забув про це. Ну, ми замовимо, щоб за ввесь курс, включаючи й лікування, написали з вас дуже гарну картину.

М-с Дюбеда. Ви дуже великодушний. Дякую вам. Я знаю, що ви його вилікуєте. Бувайте здорові!

Ріджон. Ми вилікуємо його. Бувайте здорові. (Тиснуть руки). Між іншим, ви ж знаєте, що туберкульоз заразний. Я сподіваюсь, ви дотримуєтесь запобіжних заходів.

М-с Дюбеда. Я ледве й не забула. До нас ставляться в готелях, мов до прокажених.

Еммі (в дверях). Ну, моя люба, ублагали його?

Ріджон. Пильнуйте дверей і тримайте язик за зубами.

Еммі. Добре діло зробили, що прийняли. (Виходить разом із Дюбеда).

Ріджон (сам). Платня за пораду. Лікування ґарантоване. (Глибоко зітхає).

Дія друга

По обіді, на терасі ресторану «Зірка й Підв’язка» в Річмонді. Безхмарна літня ніч; тиші ніщо не порушує, тільки коли-не-коли здаля доходить затяжний гудок потяга та з Темзи на долині ритмічний плеск весел. Обід скінчили. З восьми стільців три порожні. Сер Патрік сидить на чільному місці за столом, спиною до краєвиду, поруч Ріджона. Два стільці проти них порожні. Праворуч від них один стілець вільний, а на другому дозвільно розлігся Б. Боннінґтон і блаженно ніжиться в місячному промінні. Ліворуч сидять Шуцмахер та Валпол. Вхід до готелю праворуч від них, позад Б. Боннінґтона. П’ятеро чоловіків мовчки смакують каву й сиґарети, добре пообідавши та випивши вина.

Входить місіс Дюбеда, одягнута й закутана в дорогу. Всі чоловіки встають, окрім сера Патріка; але вона сідає на один із вільних стільців у кінці столу поблизу Б. Боннінґтона; чоловіки й собі сідають.

М-с Дюбеда (входячи). Луї зараз буде тут. Він повів доктора Бленкінсопа до телефона. (Сідає). О, мені дуже шкода, що ми повинні від’їздити. І так шкода цієї прекрасної ночі. Ми так чудесно розважались.

Ріджон. Я не думаю, щоб зайвих півгодини могли б особливо пошкодити містерові Дюбеда.

Сер Патрік. Слухайте сюди, Коллі, ні, ні, нічого цього не вигадуйте! Забирайте вашого чоловіка додому, місіс Дюбеда, й вкладайте його в ліжко до одинадцятої години.

Б. Боннінґтон. Так. так. Лягати в ліжко до одинадцятої години. Цілком слушно, цілком слушно. Шкода розлучатись з вами, моя мила пані, але веління сера Патріка — то закон з... є... Тіра й Сідона.

Валпол. Дозвольте вам запропонувати свою машину — вона одвезе вас додому.

Сер Патрік. Ні! Соромно вам, Валполе. Нехай мотор одвезе містера й місіс Дюбеда на станцію; з них цілком досить і стільки — проїхати вночі відкритою машиною.

М-с Дюбеда. О, я певна, що потягом краще.

Ріджон. Ну, місіс Дюбеда, ми провели найприємніший вечір?

Валпол. Наприємніший вечір.

Б. Боннінґтон. Прекрасний, чарівний, незабутній!

М-с Дюбеда (спалахнувши полохливою тривогою). Якої ж ви думки про Луї? Чи, може, я недоречно поспитала?

Ріджон. Недоречно! Ну, ми всі ним зачаровані.

Вілпол. Захоплені.

Б. Боннінґтон. Найбільшим щастям було його зустріти. Це для нас честь, справжня честь.

Сер Патрік (бурчить).

М-с Дюбеда (швидко). Вам він, мабуть, не подобається, сер Патріку?

Сер Патрік (обережно). Я дуже захоплений його етюдами, пані.

М-с Дюбеда. Так. Але я хотіла...

Ріджон. Ви поїдете цілком щасливі. Він гідний того, щоб його врятувати. Він мусить і буде порятований.

Міс Дюбеда встає й зітхає з захопленням, полегшенням та вдячністю. Всі чоловіки також встають, за винятком сера Патріка та Шуцмахера, й підходять до неї з запевненнями.

Б. Боннінґтон. Напевне! Напевне!

Валпол. Лікування не становить справжніх труднощів, коли відомо, що треба робити.

М-с Дюбеда. О, чим я можу вам віддячити? З цього вечора нарешті я можу почувати себе щасливою. Ви не можете собі уявити, що я зазнала.

Вона сідає, плачучи. Гурт чоловіків намагається її заспокоїти.

Б. Боннінґтон. Моя мила пані! Не треба, не треба! (Вельми переконливо). Та не треба, не треба ж!

Валпол. Та ви не зважайте на нас. Сльози — це річ корисна.

Ріджон. Ні, не плачте. Вашому чоловікові буде краще, як він знатиме, що ми про нього говорили.

М-с Дюбеда (швидко опановує себе). Ні,