Читати книгу - "Таємниця Жовтої кімнати"

сутінки. Зате Матильда Станжерсон пережила, напевне, кілька жахливих хвилин! Хоча, можливо, вона й сама не здогадувалася, яку силу-силенну слідів залишив злочинець. Адже після замаху жінці ледве вистачило часу, щоб закутати горло та зайняти своє місце в лабораторії. Якби вона знала, що на паркеті валяються бараняча кістка, берет та хустка, вона б, зрозуміло, прибрала їх бодай опівночі… Але вона їх не вгледіла і почала роздягатися при тьмяному світлі нічника. Потім упала на ліжко, розчавлена усім пережитим, відчуваючи острах, той самий острах, який змушував її відтягувати повернення до своєї кімнати…

У думках силкувався я відтворити другий етап трагедії. Отже, що відбувалося після того, як панна Станжерсон лишилась у своїй кімнаті на самоті? На самоті, оскільки злочинця там не знайшли… На цій стадії, природно, мені довелося включити до кола моїх міркувань речові докази, тобто сліди, які залишив убивця.

Однак, крім них, було ще багато такого, що треба було пояснити. Наприклад, два постріли під час другого етапу, крики, які пролунали: «Рятуйте! Вбивають! Тримайте вбивцю!» Що за таких обставин міг підказати мені здоровий глузд, із якого кінця слід почати, щоб не помилитися? Передусім крики. Якщо в кімнаті не було злочинця, отже неминуче був кошмар!

Виразно було чути грюкіт перекинутих меблів. Я спробував уявити собі, що ж там відбулося, і дійшов такого висновку: Матильда Станжерсон заснула, але їй не давала спокою пережита жахлива сцена. Їй сниться сон… Кривавий кошмар… Вона знову бачить, як убивця кидається на неї, і з криком «Рятуйте! Вбивають!» хапається за револьвер, який перед тим, як лягти, поклала на нічний столик. Але робить це так рвучко, що перекидає столик. Револьвер падає і, ударившись об підлогу, стріляє. Куля влучає в стелю… Від самого початку, побачивши кулю в стелі, я вирішив, що цей постріл — випадковий. Він підтверджував саму можливість випадковості й так прекрасно узгоджувався з моєю гіпотезою про нічний кошмар, що став одним з доводів, які переконали мене: злочин стався раніше, й Матильда Станжерсон, обдарована навдивовижу сильною вдачею, це приховала… Спочатку кошмар, потім револьверний постріл… Панна Матильда отямилась у надзвичайно важкому душевному стані, жінка силкується звестись на ноги, але, знесилена, падає долі, перекидаючи меблі. Хрипкі крики зриваються з її вуст: «Рятуйте! Вбивають!» І вона падає непритомна…

Тим часом треба пригадати, що йшлося про два револьверних постріли, які буцімто пролунали в ніч злочину. За моїми міркуваннями — це вже був не домисел, — їх теж повинно було бути два, але по одному на кожному етапі, не відразу один по одному… Один постріл, який поранив злочинця, пролунав раніше, під час першого етапу, а другий — під час кошмару, тобто вже після замаху… А чи є цілковита впевненість у тому, що вночі справді стріляли двічі? Звуки пострілів пролунали в той момент, коли з грюкотом падали меблі. На допиті професор Станжерсон говорив про перший, глухий звук і про другий, гучний. А що, коли глухий звук — був звук удару нічного столика об підлогу? Таке пояснення видається мені єдино правильним! Я переконався в його правильності, коли дізнався, що подружжя консьєржів Берньє, які перебували зовсім близько від флігеля, чули лише один постріл! Таке свідчення вони дали слідчому.

Отож я вже майже відтворив обидва етапи цієї трагедії, коли вперше входив до Жовтої кімнати. Проте надзвичайно важке поранення на скроні ніяк не вписувалося в коло моїх умовиводів. І значить, бараняча кістка не могла бути використана під час першого етапу, бо в Матильди Станжерсон не вистачило б сили приховати таку рану, та жінка й не робила такої спроби, бо не опускала пасма волосся на скроні. Напрошувався висновок, що ця травма одержана потерпілою у другій фазі, тобто під час нічного кошмару. Я поставив це питання Жовтій кімнаті, коли прийшов туди, і вона дала мені відповідь!

Рультабій знову поліз до свого пакунка, видобув згорнутий учетверо аркуш білого паперу, розгорнув його, витяг звідти якийсь невідомий предмет і, тримаючи його двома пальцями, підніс голові.

— Це, добродію, білява волосина, закривавлена білява волосина панни Станжерсон… Вона налипла на мармуровий ріжок перекинутого нічного столика… Ріжок був також заюшений кров’ю. Невеличкий закривавлений ріжок, але який же він важливий! Він розповів мені про те, як жінка, нетямлячись од жаху, схопилася з ліжка й з усього розмаху вдарилася об цей мармуровий ріжок. Мені роз’яснилося, чому в Матильди Станжерсон не було необхідності змінювати зачіску. Медики дійшли висновку, що панна була вражена тупим предметом, до того ж у кімнаті знайшли баранячу кістку, і це негайно навело слідчого на думку, що саме вона є знаряддям убивства. Проте ріжок мармурового нічного столика також є тупим предметом, про який не подумали ні медичні експерти, ні слідчий. Я й сам, мабуть, його б не помітив, якби не той самий здоровий глузд, що підказав мені цю ідею й допоміг передбачити цей ріжок.

Черговий раз зал готовий був вибухнути оплесками, але Рультабій одразу ж продовжив свої свідчення, і тиша мерщій відновилася. — Єдине, що мені ще треба було довідатись — окрім імені вбивці, яке я розкрив лише за кілька днів, — це час, у який розігрався перший етап драми. Істина відкрилась мені, коли я ознайомився зі свідченням Матильди Станжерсон, — дарма що вони мали на меті ввести в оману правосуддя, — та її батька. Панна правдиво виклала свій розпорядок дня. Ми встановили: злочинець з’явивсь у флігелі між п’ятою та шостою годинами; приблизно чверть по шостій професор із дочкою взялися до роботи. Отже, це могло статися між п’ятою й чвертю по шостій. Та що я кажу! О п’ятій професор ще був поряд із дочкою. А драма могла відбутися лише в його відсутність. Мені треба було в цьому короткому проміжку часу відшукати момент, коли професор розлучився з дочкою. Так ось! Цей момент я знайшов під час допиту потерпілої в присутності батька. Там занотовано, що професор та його дочка повернулися до лабораторії близько шостої. Професор каже: «У цей момент до мене підійшов лісничий і ненадовго затримав мене». Як бачимо, професор розмовляв із лісничим. Той розповів хазяїнові про порубку лісу і про браконьєрство; панна Станжерсон уже пішла; вона, певне, повернулася до лабораторії, бо професор свідчить: «Коли я ввійшов, вона вже сиділа за роботою».

Отже, драма відбулася за лічені хвилини! Інакше й бути не могло! Я виразно уявляю собі, як панна Станжерсон уходить до флігеля, ступає до себе в кімнату, щоб зняти капелюшка, й опиняється віч-на-віч із негідником, який її переслідує.