Читати книгу - "Під куполом"

ним, ну то й що? Гуру з каналу «Погода» нездатні передбачити, яким боком обернеться хуртовина, на думку Джулії, довіряти їм варто не більше, ніж тим геніям політики, котрі цілісінькими днями теревенять за баляндрасовим столом у «Троянді-Шипшині».

— Дякую вам за виступ на мій захист, — промовив він. — Ви врятували мої окости.

— Це щось новеньке, сонечку, ваші окости все ще висять у коптильні. Що будете робити наступного разу? Ваш товариш полковник Кокс зателефонує до Американської Спілки захисту громадянських прав? Вони можуть зацікавитися, але не думаю, щоб хтось із їх Портлендського офісу невдовзі відвідав Честер Мілл.

— Не впадайте в песимізм. Купол може вже сьогодні вночі знятися й відлетіти десь у море. Або просто розчинитися. Ми нічого не можемо знати.

— Жирний шанс. Це справа уряду — тобто якогось уряду — і, можу закластися, полковник Кокс це знає.

Барбі змовчав. Він повірив Коксу, коли той запевняв його, що американський уряд не винен у появі Купола. І не тому, що Кокс був аж таким правдивим, просто Барбі не вірив, що Америка вже має такі технології. Чи будь-яка інша країна, скажімо так. Проте що він знає? Востаннє його служба полягала в залякуванні й без того переляканих іракців. Іноді, приставивши комусь із них дуло до скроні.

Друг Джуніора Френкі Делессепс стояв на шосе № 119, допомагаючи регулювати дорожній рух. Він був одягнений у формену сорочку й джинси, либонь, формених штанів його розміру не існувало на складі. Довготелесий був сучий син. Не вірячи власним очам, Джулія помітила пістолет у нього при стегні. Менший за «Глоки»[154], якими були озброєні регулярні полісмени в Міллі, але все одно це був пістолет.

— Що ви робитимете, якщо тутешній гітлерюгенд нападе на вас? — спитала вона, кивнувши підборіддям у бік Френкі. — Репетуватимете про брутальність поліції, якщо вони вас кудись запроторять, щоб довершити розпочате? У місті лише два адвокати. Один у маразмі, а другий їздить бокстером[155], який йому продав зі знижкою Джим Ренні, як я чула.

— Я можу про себе подбати.

— Bay, мачо.

— Що там з вашою газетою? Вона була на вигляд цілком готова, коли я йшов від вас минулої ночі.

— Кажучи коректно, ви пішли сьогодні вранці. І вона дійсно вже готова. Ми з Пітом і ще кількома друзями займемося її розповсюдженням. Я просто не бачила сенсу розпочинати, коли місто на три чверті спорожніло. Хочете взяти участь волонтером?

— Я б і радий, та мушу приготувати мільйон сендвічів. Цього вечора в ресторані не подають гарячого.

— Може, і я загляну, — вона викинула лише наполовину допалену сигарету у вікно. А потім, хвильку поміркувавши, вийшла і затоптала її. Спричинити степову пожежу зараз було б вельми нерозумно, особливо коли придбані містом нові пожежні машини загуляли в Касл Року.

— Перед цим я заїжджала додому до шефа Перкінса, — повідомила вона, знову сідаючи за кермо. — Хоча тепер, звісно, цей дім належить самій Бренді.

— І як вона почувається?

— Жахливо. Проте, коли я їй сказала, що ви б хотіли з нею побачитися, не пояснюючи навіщо, вона погодилась. Найкраще було б після настання темряви. Гадаю, ваш приятель не вельми терплячий…

— Перестаньте називати Кокса моїм приятелем. Він мені не друг.

Вони мовчки дивилися, як до санітарної машини вантажать пораненого хлопчика.

Солдати теж дивилися. Мабуть, порушуючи наказ, і Джулія відчула, що починає краще думати про них. Машина рушила полем у зворотному напрямку, зблискувала її червона мигалка.

— Який жах, — промовила вона здавленим голосом.

Барбі поклав руку їй на плече. Вона на мить напружилась, але тут же розслабилася.

Дивлячись прямо перед собою на санітарний автомобіль, який уже завертав на розчищену середину шосе 119, вона сказала:

— Друже мій, а що, як вони мене закриють? Що, як Ренні з його дресированою поліцією вирішать закрити мою газету?

— Цього не мусить трапитись, — відповів Барбі. Але сам не був цього певен. Якщо ця ситуація триватиме далі, кожний день у Честер Міллі ставатиме Днем, Коли Може Трапитися Будь-Що.

— У неї щось своє на умі, — мовила Джулія Шамвей.

— У місіс Перкінс?

— Так. Ми мали доволі дивну розмову.

— Вона в жалобі за своїм чоловіком, — зауважив Барбі. — У журбі люди стають дивними. От я привітався з Джеком Евансом (його дружина загинула вчора, коли опускався Купол), а він подивився на мене так, ніби ніколи мене не знав, хоча я, починаючи з весни, регулярно щосереди годую його моїми знаменитими м'ясними рулетами.

— Я знаю Бренду Перкінс ще з того часу, коли вона була Брендою Морс, — сказала Джулія. — Уже майже сорок років. Гадаю, вона могла повідати мені, що її непокоїть… проте не сказала.

Барбі показав на дорогу:

— Здається, ми вже можемо рушати.

Тільки-но Джулія завела двигун, як зацвірінчав її телефон. Вона ледь не впустила додолу сумку — так поспішала його звідти видобути. Приклала слухавку до вуха, а потім передала її Барбі вкупі зі своєю іронічною усмішкою.

— Це ваш бос.

Дзвонив Кокс, і в нього були деякі новини. Багато новин, точніше. Барбі його надовго перебив, оповідаючи, що трапилося з хлопчиком, котрого вже повезли до лікарні «Кеті Рассел», але Кокс чи то дійсно не вбачав зв'язку між випадком Рорі Дінсмора і своїми новинами, чи просто не хотів його помічати. Він увічливо вислухав, а потім продовжив. Закінчивши, він поставив Барбі питання, яке прозвучало б наказом, якби той все ще перебував під командою в цього полковника.

— Сер, я розумію, про що ви просите, але ви не розумієте… гадаю, це можна назвати тутешньою політичною ситуацією. І мою скромну роль у ній. Я мав деякі тут неприємності перед тим, як встановився Купол, і…

— Нам про це все відомо, — сказав Кокс. — Сутичка з сином другого виборного і деким з його друзів. Вас ледь не заарештували, судячи з того, що міститься у вашому досьє.

«Досьє. Він уже має досьє. Господи помилуй».

— Розвідка у вас працює добре, — почав Барбі. — Але я додам дещо до вашої інформації. Перше, шеф поліції, котрий запобіг моєму арешту, загинув на шосе 119 неподалік від місця, звідки я з вами зараз говорю, тому…

Здалеку, зі світу, який був зараз для нього недосяжним, Барбі почув шелестіння паперів. Раптом він відчув, що задушив би полковника Джеймса О. Кокса голими руками тільки за те, що полковник Джеймс О. Кокс може в будь-який час, коли йому заманеться, просто піти до Макдоналдсу, а Барбі цього зробити не може.

— Про це нам теж відомо, — сказав Кокс. — Проблема з серцевим ритмоводієм.

— Друге, — продовжив Барбі. —