Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

перепитала Арабелла, — А чому мені треба бути обережною?

— Бачу, що ви цього не хочете зрозуміти. Але тоді подумайте хоч про елементарне почуття вдячності. Мушу чесно признатись, міс Бішоп, що на місці Блада я не зміг би бути таким ангелом. Щоб мені луснути, не зміг би! Ви тільки уявіть собі, скільки лиха він зазнав від своїх співвітчизників, і тоді ви, так само, як і я, дивуватиметеся, що він ще здатний розрізняти англійців від іспанців. Бути проданим у рабство! Брр! — І його світлість здригнувся. — І кому? Запеклому колоніальному плантатору! — На цих словах він затнувся. — Даруйте мені, міс…

Презирство Арабелли почало переростати в злість.

— Зопалу ви надто далеко заїхали, захищаючи цього… морського розбійника!

Лорд Джуліан знову звів на неї свої безбарвні очі, потім, трохи примружившись і схиливши голову, лагідно запитав:

— Мені хотілося б знати, за що ви його так ненавидите?

Помітивши, як Арабелла почервоніла і як у її очах спалахнув гнів, його світлість вирішив, що розгнівив дівчину. Але вибуху не сталося; вона опанувала себе.

— Ненавиджу, кажете? Яка недоречна думка, лорде! Я його просто не помічаю.

— А даремно. Вам слід було б помітити його, міс. — Його світлість говорив зараз одверто і саме те, що думав. — Він заслуговує на це. Людина, яка змогла з таким блиском розгромити іспанського адмірала, була б дуже цінною для нашого флоту. Він недаремно служив під командою де-Рітера. Рітер був великий флотоводець, і будь я проклятий, коли учень не гідний свого достойного вчителя. Я не певен, чи знайдеться у військово-морському флоті Англії ще хтось такий, хто б зрівнявся з ним! Уявіть тільки! Навмисне врізатись між двох іспанських кораблів на відстані прямого пострілу і таким чином змішати їм усі карти! Такий маневр потребує сміливості, вміння й винахідливості. Він обдурив не тільки мене, сухопутного пацюка. Іспанський адмірал, і той розгадав його намір занадто пізно, коли вже капітан Блад остаточно притис його до стіни. Велика людина, міс Бішоп! Таку людину не можна не помічати!

Не стримавшись, Арабелла Бішоп зауважила з ноткою помітного сарказму.

— Тоді використайте свій вплив на лорда Сендерленда, і нехай той порадить королю взяти Блада на королівську службу.

Його світлість привітно посміхнувся:

— А це вже зроблено. У мене в кишені його офіцерський патент. — І, на превеликий подив дівчини, Уейд коротко виклав мету своєї подорожі.

Після цього, лишивши Арабеллу на самоті з своїми думками, лорд Джуліан подався на розшуки капітана Блада. Так він і не розгадав колишніх відносин між Арабеллою і цим дивним піратом. Коли б дівчина була хоч трохи прихильнішою до капітана Блада, лорд відчув би себе щасливішим.

Він знайшов капітана на квартердеку.[61] Капітан був змучений своєю боротьбою з дияволом, хоч його світлість і не підозрівав про існування в ньому такого внутрішнього конфлікту. Блад нервово походжав по палубі. Лорд Джуліан з властивою йому фамільярністю взяв капітана під руку і пішов поряд з ним.

— У чому справа? — сердито запитав Блад, у якого був препоганий настрій.

— Я хотів би, сер, щоб ми стали друзями, — вкрадливо сказав лорд.

— Який прояв люб'язності з вашого боку!

Лорд Джуліан удав, що не помітив одвертої іронії.

— Дивно, що доля ось у такий спосіб звела нас. Адже я спеціально приїхав у Вест-Індію, щоб зустрітися з вами.

— Ви не перші, кому це вдається, — глузливо відповів Блад, — але інші переважно були іспанцями, і їм не щастило так, як вам.

— Ви не зрозуміли мене, — заперечив лорд Джуліан і почав розповідати про себе та про свою високу місію.

Коли він скінчив, капітан Блад, все ще під впливом щойно почутого, вивільнив свою руку і, випроставшись, сказав:

— На цьому кораблі ви мій гість, а від колишніх днів у мене ще збереглися деякі залишки пристойного поводження з гостями, хоч мене й можна вважати розбійником і піратом. Я не скажу своєї думки ні про вас, хоч ви й звернулися до мене з таким дорученням, ні про лорда Сендерленда, вашого родича, який має нахабство посилати вас із такою пропозицією. Немає нічого дивного в тому, що один із міністрів Якова Стюарта вважає за можливе підкупити людину хабарами і спокусити її на зраду тих, що їй довірились. — 3 цими словами капітан Блад махнув рукою до шкафуту, звідки долинала журлива пісня корсарів.

— От ви знову не зрозуміли мене, — спалахнув лорд Джуліан. — Хіба ж ми закликаємо до зради?! Ваших людей теж візьмуть на королівську службу.

— І ви сподіваєтесь, що вони полюватимуть разом зі мною на своїх товаришів з «берегового братства»? Клянусь, лорде Джуліан, що ви самі нічогісінько не розумієте! Невже в Англії не лишилося й крихти людської честі? Та не тільки в цьому річ. Як вам могло спасти на думку, що я здатний узяти офіцерський патент від короля Якова? Я навіть не хочу бруднити руки вашим патентом, хоч це й руки розбійника й пірата. Ви ж чули сьогодні, як міс Бішоп назвала мене розбійником і піратом — людиною, гідною презирства, покидьком суспільства. А хто мене зробив таким? Хто зробив мене цим розбійником і піратом?

— Коли б ви були бунтівником… — почав лорд.

— Ви мусите знати, — перебив його Блад, — що я не був бунтівником. Я зовсім не брав участі в повстанні. Навіть і не збирався. Якби це було так, або коли б судді помилилися, то я міг би простити все. Але ж судді навіть і не збиралися маскувати свою підлу комедію. Мене засудили тільки за мою «власну провину» ні більш, ні менш. Той кровожерливий вампір Джефрейс — будь він сто разів проклятий! — ухвалив мені смертний вирок, а його вельмишановний господар Яків Стюарт потім змилосердився і перетворив мене на раба. І за що? За те, що я, далекий на той час від будь-яких переконань та політики, з почуття звичайного милосердя, намагався полегшити муки іншого, перев'язував рани людині, яку потім судили за зраду. Оце і весь мій злочин. Ви можете знайти усе це в документах і пересвідчитися самі, за що мене продали в рабство. За законом, встановленим Яковом Стюартом. Я сподіваюся, що ви тепер зрозумієте, які закони панують в Англії, а от чи бачили ви, ваша світлість, хоча б у сні, що таке рабство?

Сказавши це, Блад раптом осадив свій запал і на якусь хвилину замовк, а помовчавши, втомлено і невесело засміявся: — Ну, досить! Скипів через якісь там дурниці. Годі, а то може здатися, ніби я намагаюся захищатись, тимчасом, як усі знають, що