Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том V"

Грат, наче не почувши її, — Найвища Рада й вирішила перехитрити жителів Третьої планети. Як саме? Ракета автоматично передає по радіо про все, що вона помічає на шляху польоту. І, очевидно, робитиме це й під час посадки на нашу поверхню. Хитрість полягає в тому, щоб примусити її подавати неправильні сигнали, тобто, що умови життя на Хмарній планеті зовсім непридатні для колонізації. І якщо ми зробимо це успішно, Третя планета змушена буде залишити всі свої експансивні наміри й проекти. Ця ракета буде останньою, бо ж ніякими іншими засобами жителі Третьої планети ніколи ні про що не дізнаються: хмари, Стоме, хмари, що оповивають нашу поверхню! Правда, здорово?

Він змовкнув, переможно поглядаючи на Стома. Той нерішуче промовив:

— Але як це можна зробити? Ракета подає сама свої сигнали і, мабуть, автоматично. Хто ж примусить її передавати неправдиві сигнали?

Грат ще хитріше примружив око:

— Ми самі створимо для неї явно непридатні умови! І вона передаватиме все правильно, так, як воно нібито й є. Але робитиме саме те, що потрібно нам.

— Щось це надто складно для мене, простої людини, — похитав головою Стом Хакал. — Ви, Грате, тепер уже почали говорити суцільні загадки…

— Зовсім ні! Дуже просто. Ми нашими власними сигналами скеруємо ракету в потрібну точку Хмарної планети, а перед тим створимо на цій точці, скажімо, неприродну спеку, наче в жерлі вулкана! Таку спеку, що в ній підсмажилися б будь-які живі істоти. А зробимо це так…

Його перебив голос Мелі, що відчинила двері кухні:

— Не почула, про що ви там говорите. Але якщо йдеться про підсмаження, то в мене все готово: курчата вже підсмажилися… Дольто, запрошуй гостя вечеряти. До столу, друзі!

— Зараз, зараз, мамо! — жваво відгукнулася Дольта. — Ми вже кінчаємо розмову. Тільки одне, тату, чи знаєш ти, навіщо ми приїхали сюди? Щоб завтра зранку ти завітав до нашої обсерваторії. Згода керівників уже є… — Вона чомусь раптово поглянула на Грата, і той охоче кивнув головою. — Там ти довідаєшся про геть усе. І про ракету, що про неї мова, і про захист нашої планети, і про те, — вона знову скоса зиркнула на Грата, — що ми з ним, цим говірким лектором, збираємося зробити. Поїдемо, тату? Справді, поїдемо! Тату, любий!

Вона благала так зворушливо, а її великі чорні очі видавалися при цьому такими бездонними, що Стом Хакал, дивлячись на неї, раптом поглянув і на її супутника, молодого Грата: що скаже він? Але Грат мов зачарований не відводив захоплених очей від обличчя його дочки — куди враз поділася його красномовність, з якою він досі звертався до Стома? “Так, друже мій, здається, я вже знаю, що ви вирішили робити потім”, — подумав Стом. І сказав:

— Добре, Дольто. Поїдемо!

4

Відкинувшись у зручному глибокому кріслі, Стом Хакал дивився на великий рисунок на стіні робочої кімнати Грата, де вони щойно розмовляли… Ні, власне, не розмовляли, а просто Стом слухав і слухав те, що розповідав йому молодий учений. І під час цієї розповіді, серйозної і вдумливої, Стом з дедалі більшою повагою дивився на свого співрозмовника, відкриваючи в ньому нові й нові риси, що свідчили про вперту завзятість цієї людини, цілком захопленої своєю важливою і цікавою працею. О ні, це був уже не той балакучий юнак, що оповідав йому вдома начебто почуті від когось іншого вражаючі звичайну людину історії. Та й Дольта теж: хіба досить було сказати під час першого знайомства, що вона, мовляв, працює разом з Гратом, що він також обчислює траєкторії небесних тіл?.. Звісно, це було правдою. Але далеко не тільки це, — Дольта, мабуть, навмисно применшувала для першого разу ту роль, яку Грат виконував у великій обсерваторії, та й не тільки в обсерваторії. Очевидно, щоб не лякати мене, бо ж дівчина справді має на увазі серйозні, як-то кажуть, наміри, подумав Стом.

Грат був керівником усієї експериментально-наукової роботи, і не тільки в обсерваторії, а й у інших дослідницьких центрах, що провадили цю роботу за рішенням Найвищої Ради. Він керував роботами, які за його сміливою думкою було ухвалено провести після виявлення небезпечного космічного апарата Третьої планети. Точніше, Грат здійснював опрацьований ним і затверджений Найвищою Радою проект захисту Хмарної планети проти поки що невідомих, але, мабуть, дуже серйозних спроб жителів Третьої планети проникнути крізь хмарну пелену, що споконвіку ховала від поглядів з космосу їхні вічно зелені й родючі простори. Ось ким насправді був Грат!

І він таки охоче розповідав про все Стомові, — певно, тому, що кохав його доньку Дольту, від якої, звісно, не мав таємниць.

Найзагадковіші для Стома лишалися засоби, що ними Грат намагався примусити ракету Третьої планети подавати радіосигнали про відсутність на Хмарній планеті добрих умов життя. Тепер Стом нібито все зрозумів і навіть міг в разі потреби розповісти про хитромудрий і разом з тим чудовий, простий план Грата.

Ракета Третьої планети летить у напрямі Хмарної планети. За підрахунками обсерваторії вона, зрештою… ні, не зрештою, а навіть сьогодні ж увечері вріжеться в поверхню планети. Ця ракета, справжня наукова автоматична станція, весь час подає жителям Третьої планети шифровані радіосигнали про Хмарну планету — і свого часу, тобто сьогодні, подасть аналогічні сигнали про склад атмосфери і температуру, яка панує на поверхні. А тоді, як сказав Грат, незабаром можна чекати й жителів Третьої планети. Що зробити для того, щоб перешкодити цьому, щоб запобігти кривавих сутичок, як сталося колись з прихідцями зхолоділої вже тепер Червоної зірки?..

Оточити автоматичну станцію Третьої планети потужними магнітними полями і так непомітно змінити її напрям, щоб вона почала падати й нарешті впала у точно призначене місце на поверхні Хмарної планети. Це й був план Грата. Він казав Стомові:

— Ми маємо всі підстави вважати, що ця ракета-станція не тільки надсилає сигнали на Третю планету, які, зрозуміло, приймаємо й ми, і дедалі виразніше. Рівень техніки її жителів, очевидно, досить високий, і вони теж по радіо корегують напрям ракети, інакше-бо вона не могла б так точно летіти до нас. Вони не зможуть корегувати тільки тоді, коли ракета підлетить близько до нашої планети, а особливо тоді, коли апарат проходитиме крізь густі шари атмосфери. Отож вплив магнітних полів повинен бути дуже непомітний, щоб керівні центри на Третій планеті не могли вловити різниці у напрямі. Це зробити зрештою не важко, — дуже велика відстань, що відділяє тепер ракету-станцію від Третьої планети. Ну, а коли вона проходитиме крізь хмарний покров, що вкриває