Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

комарів і неголосну музику, що доносилась здалеку. Схоже, музика була кубинська. Цілком можливо — Тіто Пуенте.

Доктор був удома.

Я наблизився до воріт. Дорога за ними як і раніше тягнулася прямо, кудись до дерев'яного мосту, а потім у лісок. Крізь листя пробивалося світло. Але я не побачив алігаторів, які би грілися у місячному сяйві.

Отже, Декстер, ми на місці. І що би ви збиралися робити цього вечора? В даний момент будинок Рити здався мені не таким вже й поганим місцем. Особливо в порівнянні з глухим нічним болотом. За воротами мене чекали божевільний маніяк-вівісектор, зголоднілі рептилії і людина, яку треба було рятувати, незважаючи на те, що він жадав мене вбити. А в правому кутку рингу стояв одягнений в чорні труси Могутній Декстер.

Я задавався цим питанням останнім часом так часто, але все ж таки — чому завжди я? Ні, я серйозно. Я?, я з усіх інших людей буду ризикувати життям заради порятунку сержанта Доукса? Агов? Чи не є якісь проблеми в цій картинці? Наприклад, той факт, що я на ній?

Проте, я таки був тут, і, мабуть, мені доведеться через це пройти. Я переліз через ворота і рушив на світло.

Поступово на ферму поверталися нормальні нічні звуки. Принаймні, вони здалися мені нормальними для цього лихого, доісторичного лісу. Я почув тріск, гудіння і дзижчання наших друзів-комах, і якийсь жалісний крик, — хотілося сподіватися, що це була якась сова; і будь ласка маленька. В кущах праворуч від мене щось задеренчало і замовкло. Однак, на щастя, замість того щоб злякатися, як годиться нормальній людській істоті, я раптом відчув себе нічним мисливцем. Звуки стихли, рух навколо мене сповільнився, а мої почуття загострилися. Темрява трохи розсіялася, я став розрізняти в ночі деякі деталі, і десь в глибинах моєї зростаючої впевненості пролунав нечутний холодний смішок. Невже нещасний, ніким не зрозумілий Декстер почав сприймати світ не головою, а якимось стихійним почуттям? Якщо так, то слід було б дозволити Темному Мандрівнику взятися за кермо. Він буде знати, що треба робити, і він це зробить.

І вкінці-кінців — чому б і ні? В кінці дороги за дерев'яним мостом нас чекав доктор Данко. Я давно мріяв зустрітися з ним, і тепер моя мрія мала здійснитися. Гаррі напевно схвалив би те, що я сотворю з цим типом. Навіть сержант Доукс був би змушений визнати, що доктор Данко — гідна дичину, і висловив би мені подяку. У мене крутилася голова; цього разу я отримав дозвіл. І навіть більше, в усьому відчувалася якась поезія. Адже Доукс так довго не дозволяв моєму джинові вилізти з пляшки! І якщо для його порятунку джин звільниться з катівні, то в цьому буде вища справедливість. І я його врятую, обов'язково врятую. А потім...

Спочатку ми візьмемось за перший пункт.

Я перейшов дерев'яний міст. Коли я перебував на його середині, дошки підозріло затріщали, і я застиг. Нічні звуки не змінилися, і я почув, як Тіто Пуенте, голосно викрикнув «Аааааах-Ууухх!» перед тим, як знову повернувся до мелодії. Я ж продовжив рух.

За мостом дорога закінчилася, перетворившись на паркувальний майданчик. Зліва від мене знаходилася ланцюгова огорожа, а прямо стояв невеликий одноповерховий будинок. В одному вікні горіло яскраве світло. Старий будинок явно вимагав себе пофарбувати, але доктора екстер'єр, мабуть, цікавив не так сильно, як мав би. Праворуч на березі темнів якийсь курник. Пальмове листя даху, звисаючи по краях, нагадувало старе ганчір'я. Біля напіврозваленого причалу на каналі був ошвартований катер на повітряній подушці.

Я ковзнув у тінь дерев і відчув, як хижак із холодною упевненістю бере під контроль всі мої почуття. Я обережно обігнув парковку ліворуч, слідуючи уздовж ланцюгової огорожі. Якась істота, рикнувши на мене, кинулася в воду, але оскільки це трапилося по інший бік огорожі, я проігнорував рик. За кермом сидів Темний Мандрівник, а він не зупиняється на подібні речі.

Огорожа повернула праворуч у бік від будинку, і переді мною залишився порожній простір, не більше п'ятдесяти футів шириною, і остання лінія дерев. Я зупинився в тіні крайнього дерева, щоб краще розглянути будинок. Але коли я, завмерши, обперся рукою об стовбур, з гілок над моєю головою щось впало, почулося биття крил, і нічну тишу прорізав жахливо гучний, схожий на звук труби, крик. Я відскочив, а те, що за мить до цього сиділо на дереві, звалилося крізь листя на землю.

Все ще видаючи цей надмірно посилений трубний звук, істота звернула на мене свій погляд. Це був здоровенний птах — більший, ніж індичка, — і, судячи із шипіння і криків, дуже на мене сердився. Птах зробив крок вперед, тягнучи за собою масивний хвіст, і я зрозумів, що маю справу з павичем. Тварини і птахи мене взагалі-то не любили, але ця з першої миті почала відчувати до мене нестримну і агресивну ненависть. Думаю, павич не до кінця розумів, що я був значно більшим та істотно небезпечнішим, ніж він. Складалося враження, ніби він хотів з'їсти мене, або прогнати геть. Було необхідно зупинити цей котячий концерт якомога швидше, тому я ввічливо похвалив пташку і з гідністю відступив назад уздовж огорожі в тінь моста. Опинившись знову в безпечній темряві, я придивився до хати.

Музика затихла, і світло у вікні погасло.

Кілька хвилин я, буквально скам'янівши, стояв у рятівній тіні. Однак нічого не сталося, якщо не рахувати того, що павич таки замовк, востаннє злобно гавкнувши в мій бік, і злетів на дерево. Незабаром знову повернулися нічні звуки — потьохкування і писк комах, хропіння і плескіт алігаторів. Але Тіто Пуенте вже не було. Я знав, що доктор Данко подібно мені вслухався і вдивлявся в ніч. Ми обидва чекали, коли опонент зробить перший крок. Але я міг вичікувати довше, ніж доктор, оскільки той не мав уявлення, що ж знаходиться там — у темряві. Він міг припустити, що поряд з будинком засів загін спецназу або навіть, не дай Бог, банда фанів «Пурпурного легіону». Мені ж було відомо, що в будинку був тільки він. Я знав, де Данко, а йому не було відомо, чи сидів хтось на даху і чи був оточений будинок. Він повинен був зробити що-небудь першим, і у нього було лише дві можливості. Напасти або...

За будинком пролунав рев двигуна, я мимоволі напружився, а катер на повітряній подушці раптом різко відійшов від причалу. Звук мотора став вище, катер понісся по каналу і